Одних доля обтяжує спадковістю, інших — спадщиною. Що тільки нам не передається, хочемо ми цього чи ні. Виявляється і песимізм, і депресія, та стресовий ген, і хронічна лінь і навіть любов до шоколаду…
Спадковість — це здатність організмів передавати свої притаманні ознаки та особливості розвитку потомству. Спадковість лежить в основі відтворення форм життя за поколінням, що принципово відрізняє живе від неживого. Завдяки цьому всі живі істоти зберігають у своїх нащадках характерні риси виду. Така наступність спадкових властивостей забезпечується передачею їх генетичної інформації. Ці процеси, що протікають в організмі, призводять до біологічної подібності між батьками і їх потомством. Носіями спадкової інформації є гени, а вивченням спадковості — така загадкова наука, як генетика.
Від комбінації генів, біохімічних функціональних елементів хромосом, залежить стать майбутньої дитини, його зовнішність, особливості розвитку та інші ознаки. Як говориться в одному анекдоті «і дід мій був ченцем, і батько був ченцем, і я буду ченцем».
Вчені з Університету Мічигану підтвердили, що фраза «потомствений песиміст» має цілком наукове пояснення. Провівши серії наукових досліджень, вони встановили причини того, чому ряд людей не чекають від життя нічого хорошого і все навколо бачать у чорному кольорі. Найчастіше песимізм закладається в гени, передається нащадку від предків, і ніякими розважальними передачами і іншим цирком його не виженеш.
Як виявилося, провиною всьому є молекули, в науці звані нейропептидами Y. Вдалося точно встановити, що саме їх концентрація впливає на сприйняття людиною дійсності, а кількість визначається генами. Нестача молекул призводить до негативної оцінки того, що відбувається, неспокою і частих депресій. Надлишок цих нейропептидів породжує оптимістичний настрій, а то й почуття ейфорії. Відповідно «золота середина» досягається нормальною їх кількістю. «Налетів смуток, ну що ж піду пройдуся…», а там дивись і веселіше стало.
У той же час якось сумно усвідомлювати, що емоції, властиві людині, властивості нашого характеру не більше ніж хімія. Виробилося одних гормонів більше — прийшли любов і радість, надлишок інших породжує, щонайменше, розчарування, а то й ненависть. Вселяє надію лише те, що відкриття може посприяти створенню медичних препаратів нового покоління і світ для песимістів зі стажем засяє усіма кольорами веселки.
Будучи песимістом, ще якось можна жити, а от з важкими формами депресії набагато складніше. Ряд вчених вважає, що вона дістається в спадщину. До того ж, важкі психологічні травми, викликані різними страшними подіями в житті, найчастіше можуть народжувати розлади психіки, які будуть передаватися у спадок.
Існує думка, що депресія не може передаватися у спадок, а події життя не впливають на гени. Цю точку зору спростовують недавні дослідження. Через важких психологічних травм ДНК людини залишається практично незмінним, але ці травми можуть впливати на те, які гени «включаються», а які залишаються в «сплячому» стані. Ось ці «включені», як припускає ряд учених, можуть передаватися у спадок.
Дослідники з Університету Цюріха провели дослід. Вони викликали депресію в мишенят, забравши їх у віці двох тижнів з-під материнської опіки. У цих мишей згодом народжувалися діти з депресією, хоча про них дбали матері.
Сьогодні біологи знаходять все більше ознак, які купуються організмами протягом життя. Вони ніяк не впливають на генотип, але при цьому передаються потомству. Цей феномен відомий як Епігенетична спадковість. Співробітники Університету Тель-Авіва Гал Раз і Єва Яблонка зареєстрували більше сотні випадків епігенетичної спадковості серед рослин і тварин.
Так плодові мушки дрозофіли були піддані впливу певних хімічних речовин. Вони викликали в області їх очей зростання жорстких хітинових щетинок. Хоча впливали на одне покоління мушок, але хітинові щетинки зберігалися ще в 13-і покоління. Вагітну щуриху піддавали впливу хімікатів, змінювали репродуктивні гормони. За нею слід було ціле покоління хворих щурів, хоча вони вже не піддавалися ніякому впливу. Статистика мова уперта і зареєстровано чимало випадків того, що у дітей та онуків тих, хто голодував у молодості, підвищений ризик розвитку діабету і серцево-судинних захворювань.
Чому певні люди навіть у найважчі періоди життя зберігають присутність духу і холодний розум, а інші буквально з-за нісенітниці перетворюються на «ганчірку»? Можливо, причина криється в гені, який прямо впливає на здатність людини управляти стресом. Принаймні, так вважає ряд учених. Якщо це так, то не варто в усіх стражданнях звинувачувати начальника та інших «доброзичливців».
Гуйллен Фернандес, професор Інституту мозку, когнітивної і поведінкової діяльності імені Дондерсу в голландському місті Неймегене виявив, що у людей, що отримали стресовий ген у спадщину, в області мозку, яка допомагає обробляти емоції (мигдалині) фіксується велика активність. «Стресовий ген присутній приблизно у половини людей на землі. Ця індивідуальна генетична відмінність виявляється тільки в тому випадку, коли людина піддається тиску стресу. Наука вперше зіткнулася з генетичною варіацією, яка впливає на різне сприйняття емоційного стимулу, тільки коли люди піддаються стресу. Зараз ми проводимо додаткові дослідження, щоб дізнатися, чи не є власники цього гена більш схильними до розвитку посттравматичного стресового розладу, який настає після реальної фізичної травми», — розповів професор.
