Людина — заручник спадковості. Так стверджують багато генетиків, впевненних, що члени одного роду передають один одному не тільки схожі риси обличчя, фігуру, ходу, але й схильність до одних хвороб, подібної поведінки, сприйняття світу і навіть вибудовування свого життя за однією схемою. Так невже немає можливості уникнути помилок предків, якщо вони вже генетично закладені в нас?
Як відомо, людське життя зароджується від злиття хромосом сперматозоїда та яйцеклітини. Кожна хромосома має ділянки, гени, які і визначає ту або іншу властивість організму: колір очей, зріст, естетичний смак або схильність до повноти. Гени у своєму поєднанні здатні створити безліч нових форм і властивостей. Кожен ген – це молекула дезоксирибонуклеїнової кислоти (ДНК), яка, в свою чергу, складається приблизно з 20 амінокислот. Ось ці амінокислоти і створюють незліченну безліч сполучень, причому так, що ніколи не вийде дві абсолютно однакових людини.
Тут може виникнути логічне запитання: «А як же близнюки?» Це зовсім інша справа. Адже сперматозоїд і яйцеклітина, з’єднуючись разом, потім починають ділитися, формуючи тканини майбутнього чоловічка. А близнюки виходять, коли сперматозоїд і яйцеклітина з’єднуються, потім відразу ж поділяються на два абсолютно різних зародка, з яких виходить дві різних людини, але з однаковим набором генів. Тому близнюки схожі один на одного, як дві краплі води. Але є й інший варіант, коли в організмі жінки два сперматозоїди з’єднується з двома різними яйцеклітинами. Тоді починають розвиватися дві дитини, які не дуже схожі одна на одну, так як у них різний набір генів.
В кожній людині зберігатися набір з 46 генів — генотип, який несе в собі інформацію всіх спадкових ознак. Коли вчені встановили, що в кожній клітині міститься набір всіх генів, то виникло і питання: чи не можна з якої-небудь однієї людської клітини виростити цілий організм?
Перша спроба клонування (вирощування з однієї клітини) була описана в статті Йена Уілмата (журнал “Nature” за лютий 1997 р.). Це був випадок зі знаменитою овечкою Доллі – перший ссавець, вирощений методом клонування. Спочатку весь світ зрадів, адже тепер можна буде розмножувати вимираючі види тварин, або збільшити число, наприклад, корів-рекордсменок. Але з часом з’ясувалося, що клони довго не живуть. І, якби була створена клонована людина, то вона би померла в 30-річному віці від глибокої старості. У деяких країнах з моральних і релігійних міркувань клонування взагалі заборонили. Дійсно, як можна взяти «запчастина» у клона, якщо він теж живий?
До цих пір в цій галузі залишається багато невирішених і спірних завдань, які, з одного боку, можуть допомогти людині продовжити життя, а з іншого, можуть завдати непоправної шкоди всьому живому на Землі. Адже дуже багато на нашій планеті залежить від генів. І якщо людська легковажність візьме верх над розумом, то страшно уявити, якими порушеннями це може позначитися на процесі еволюції.
Те, що разом з інформацією про зовнішність ДНК так само зберігають інформацію про життєвий досвід, пережитих предками ролях, відносинах до подій, вже добре відомо не тільки генетикам, а й психологам. Досить часто, наче з покоління в покоління, в родині трапляються несприятливі ситуації або складаються схожі обставини. Людині простіше це назвати волею долі. Але є й наукове пояснення даному факту.
Виявляється, кожна людина має свій основний внутрішній напрямок — поєднання генетичних підсвідомих і свідомих чинників, спираючись на які вона і рухається по життю, вступає у свої соціальні ролі, отримує певний досвід, незалежно від свідомого сприйняття.
Як правило, генетична передача інформації відбувається, коли проблема не долається людиною і «заганяється» в несвідоме. Саме в цьому випадку невирішена проблема передається на підсвідомому рівні нащадкам, поки один або кілька членів роду не зроблять спробу на свідомому рівні вирішити цю складну генетичну модель поведінки.
Доктор Ч.К. Тойч розробив психогенетичний підхід, завдяки якому, аналізуючи реальні факти з біографії людини і її предків, можна виявити і усвідомити стійкі успадковані моделі поведінки, які є причинами сімейних проблем і конфліктів.
Для прикладу наведемо ось такий випадок. Чоловік створював власну справу, розвивав її, процвітав, купував будинок, машину, створював сім’ю, а потім все втрачав — бізнес, нерухомість, сім’ю. Така схема в його житті повторювалася тричі. Після психогенетичного аналізу з’ясувалося, що причина невдач полягала в роду: його прадід був розкуркулений, але потім зміг відновити господарство, другої хвилі розкуркулення йому пережити не вдалося, він був репресований і зісланий.
На переселенні він знову створив господарство, одружився, побудував будинок. Але й тут знайшлися заздрісники, які не давали йому спокійно жити, не раз підпалювали будинок, ламали і шкодили споруди. У результаті прадід «пішов у себе», перестав виділятися, господарство розпродав, дружина пішла від нього. Правнук же успадкував алгоритм створення і втрати майна та сім’ї. Після такого розкладання по поличках невдач предка, чоловік швидко усвідомив свої помилки і після цілеспрямованої системи практичних дій перетворив модель «втрати» на модель «збереження, процвітання і примноження».
Ч.К. Тойч говорив: «Генетичний код не буде визначати вашу поведінку, якщо ви хочете цю поведінку змінити. Але ви повинні зрозуміти свою природу, свій початок перед тим, як стати здатним що-небудь змінити. В іншому випадку ви будете знову і знову чинити на тому ж старому полі бою».
