Заглотковий абсцес – гнійне запалення клітковини, розташованої в заглотковому просторі.
Особливо часто з’являється у дітей у віці до 4 років, що обумовлено наявними у них особливостями будови заглоткового простору: велика рихлість клітковини, наявність в ній лімфатичних вузлів, які після 6 років атрофуються. Найвища захворюваність заглоткового абсцесу відзначається у дітей від 2 місяців до 1 року. У дорослих заглотковий абсцес зустрічається досить рідко і є наслідком травматичного пошкодження глотки.
Інфекція – найпоширеніша причина заглоткового абсцесу в дорослому віці. Первинним осередком інфекції може бути гнійний отит, мастоїдит, фарингіт, риніт, синусит, тонзиліт, ускладнений паротит.
Поширення інфекційного процесу в заглотковий простір відбувається по лімфатичних шляхах з ураженням заглоткових лімфатичних вузлів. Цьому фактору сприяють ослаблений стан дитини, знижений імунітет, наявність діатезу або рахіту. У дітей заглотковий абсцес може розвиватися на тлі гострих інфекційних захворювань: грип, ГРВІ, кір, скарлатина, дифтерія. Іноді він є ускладненням аденотомії або тонзилектомії.
У дорослому віці головною причиною заглоткового абсцесу є травматичний фактор. Пошкодження глотки може бути зроблено рибної кісткою, грубою їжею, стороннім предметом, а також травма можлива при проведенні бронхоскопії, гастроскопії, установці назогастральної трубки і ендотрахеальному наркозі. Також у дорослих захворювання може бути ускладненням важкої ангіни, а також туберкульозу або сифілісу, що протікають з ураженням шийного відділу хребта. Ризик розвитку заглоткового абсцесу підвищений у пацієнтів з хронічними захворюваннями і зниженим імунітетом, при цукровому діабеті, злоякісній пухлині, ВІЛ-інфекції.
Залежно від розташування заглотковий абсцес буває:
– епіфаренгіальний – розташований вище піднебінного отвору,
– мезофарінгеальний – локалізується між коренем язик і краєм піднебінного отвору,
– гіпофаренгеальний – нижче кореня язика,
– змішаний – займає кілька анатомічних зон.
Початок захворювання гострий, з підвищенням температури до 39-40 ° С і порушенням загального стану. На тлі вже наявної інфекції заглотковий абсцес проявляється різким погіршенням стану і появою нових симптомів. Діти стають плаксивими, неспокійними, спостерігається порушення сну, відмова від їжі, у дітей грудного віку – порушення смоктання.
Перший і головний симптом заглоткового абсцесу – біль у горлі. Посилення болю під час ковтання, утруднення при ковтанні їжі. Біль у горлі часто настільки інтенсивний, що хворий відмовляється від їжі. При розташуванні абсцесу в верхньому відділі глотки спостерігається порушення носового дихання, у дорослих і дітей старшого віку з’являється гугнявість голосу. При локалізації в середньому або нижньому відділі глотки – з’являється захриплість і утруднення дихання, можуть наступати ознаки задухи. Спостерігається задишка з утрудненим вдихом. У вертикальному положенні хворого відзначається збільшення порушень дихання через стікання гною вниз і перекриття їм просвіту трахеї. Можливий клекіт в горлі, особливо в період сну.
Заглотковий абсцес супроводжується лімфаденітом регіонарних лімфатичних вузлів. Бічні верхньошийні і потиличні лімфовузли стають припухлими і болючими. При цьому вимушене положення хворого: голова закинута назад і повернута в ту сторону, де розташовується заглотковий абсцес. У більшості випадків на стороні абсцесу відзначається набряк ділянки шиї позаду кута нижньої щелепи.
Заглотковий абсцес діагностується отоларингологом на підставі даних, отриманих в ході огляду та проведення фарінгоскопіі. Звертає на себе увагу вимушене положення голови хворого, локальний набряк в області шиї, збільшення лімфатичних вузлів, їх болючість при пальпації. Фарингоскопія виявляє локальну інфільтрацію на задній стінці глотки і опухолевидну припухлість кулястої форми. Хворобливість в місці припухлості і наявність симптому флуктуації свідчить про скупчення рідкого гною.
Клінічний аналіз крові показує наявність запального процесу: лейкоцитоз і підвищення ШОЕ до 40 мм/год. Мікроскопія і бактеріологічні дослідження мазка із зіву дозволяють визначити вид збудника, що викликав абсцес. Як правило, це гемолітичні стрептококи, золотисті стафілококи, клебсієла, анаеробний і епідермальний стафілококи, кишкова паличка. Буває також туберкульозна або сифілітична етіологія заглоткового абсцесу. У зв’язку з цим проводять ПЛР-діагностику сифілісу і туберкульозу, RPR-тести, аналіз харкотиння на мікобактерії туберкульозу.
Діагностований заглотковий абсцес підлягає хірургічному розтину і дренуванню. Важливо відразу ж після розтину заглоткового абсцесу швидко провести відсмоктування гною, щоб уникнути його потрапляння в дихальні шляхи.
Низько розташовані абсцеси, що супроводжуються затеклим гноєм в область шиї, розкривають через зовнішній хірургічний доступ.
При наявність симптомів здавлення дихальних шляхів з порушенням дихання введення дихальної трубки протипоказано. У цих випадках невідкладна допомога з метою відновлення дихальної функції полягає в проведенні крикотомії – розрізу на передній поверхні шиї з формуванням отвору в гортанному хрящі, через який здійснюється дихання. Для усунення гіпоксії, що виникла через порушення дихання, додатково показана оксигенотерапія.
Розтин заглоткових абсцесів сифілітичної або туберкульозної природи не проводиться через небезпеку вторинного інфікування. Лікування в такому випадку полягає в їх повторних пункціях з введенням протитурберкульозних і протисифілітичних препаратів безпосередньо в абсцес. Одночасно призначається загальна протитуберкульозна і протисифілістична терапія.
Одночасно з хірургічним лікуванням застосовується антибактеріальна терапія і санація всіх наявних в носоглотці або вусі інфекційних вогнищ. Призначаються жарознижуючі і протизапальні засоби, гіпосенсибілізуючі препарати, полівітаміни.
До і після розтину абсцесу пацієнту необхідно ретельно виполіскувати горло розчинами антисептиків.
