Вітіліго

Вітіліго, або песь – набуте захворювання, що виражається в пігментації шкіри, яка характеризується проявом на будь-якій ділянці, крім долонь і підошов, чітко обмежених, позбавлених пігменту плям округлої форми або неправильної форми, обведених обідком гіперпігментації.

Патогенез

За косметологічними відомостями вітіліго становить 3-4% всіх дерматозів. Захворювання не доставляє незручностей фізичних, але є неприємним з косметичної точки зору, і якщо плями розташовані на відкритих ділянках шкіри, особливо на обличчі, то можуть психічно травмувати хворого. Вітіліго частіше розвивається в молодості і зустрічається у дітей.

До наших днів ще не вивчені питання патогенезу та етіології вітіліго. Відомо, що меланін, що виробляється шкірою людини і тварин, спрямований на захист від ультрафіолету (УФО). Меланін синтезується з тирозину в меланоцитах, багатих органемеланосамі, що містять меланін, сконцентрований навколо ядра кератиноцитів. Але клітини містять меланін не у вільному стані, а в поєднанні з білками, у вигляді меланопротеіна.

Депігментація

На початковій стадії захворювання меланоцити ще збережені, але вже не можуть виробляти пігмент. З плином часу в осередках депігментації вони зовсім зникають, за виключення гіперпігментованного обідка по периферії, в якому активність меланоцитів ще виявляється і рівень меланіну підвищений. Що стосується волосяних фолікул, то вони здатні довгий час зберігати здатність синтезувати меланін у вогнищах депігментації.

Депігментована шкіра практично позбавлена здатності чи абсолютно не здатна активувати тирозин, так само в неї різко знижений рівень міді. Вчені припускають, що саме брак міді на уражених ділянках і позбавляє Тирозин активності. Однак, лікування вітіліго препаратами міді сульфату, що проводиться у нас, рідко бувало ефективним.

На регуляцію меланогенеза впливає нервова та ендокринна системи. У цьому випадку гіпоталамус виробляє стимулюючі інгібуючі фактори, що впливають на проміжну частину гіпофіза. У цій частині гіпофізу, залежно від дії гіпоталамуса, виробляється чи гальмується продукція меланостимулюючого гормону (МСГ). Вчені довели, що МСГ посилює синтез меланіну. Вивчаючи рівень МСГ у хворих вітіліго, особливих змін його не виявлено. А при введенні МСГ безпосередньо в зону ураження репігментація не відбувається.

Особливе місце в меланогенезі належить епіфізу. Епіфіз виробляє меланін, що володіє здатністю освітлювати шкіру і впливає на меланоцити як антагоніст МСГ, а також є похідним серотоніну.

Істотна роль в патогенезі вітиліго відводиться вегетативній нервовій системі, і, насамперед, підвищення рівня активності симпатичних нервів катехоламінів (КА). Виявлено, що медіатори – катехоламіни, поряд з меланіном, виробляються з тирозину. Тому, можна припустити, що при вітіліго тирозин кидає всі сили синтезу на катехоламіни, але не на меланін. На основі експериментальних даних можна зробити висновки, що секреція МСГ і КА взаємопов’язана і опосередковується через гіпоталамус. При безпосередньому впливі на шкіру КА пригальмовують дію МСГ, викликаючи її освітлення шляхом агрегації меланінових гранул (А. М. Чорнух, Є. П. Фролов, 1982). Крім того, адреналін також уповільнює дію МСГ на шкіру.

Сучасні дослідження

В даний час фахівці вивчають аутоімунні процеси при вітіліго. Деякі автори (Ю. Ф. Корольов, 1980) вважають, що обумовлює розвиток процесу аутосенсобілізаціі до пігментних клітин, меланину і альфа-МСГ. Встановлено, що відсутність меланоцитів при вітиліго є наслідком імунологічних порушень. Але ще до цих пір питання про участь КА в патогенезі вітиліго і ролі аутоімунних процесів при цьому захворюванні не вивчене.

На підставі цього страждаючих на вітіліго насамперед направляють на обстеження до нервопатолога, щоб побачити порушення з боку нервової системи, виключити діенцефальні порушення, відхилення в роботі вегетативної нервової системи: діагностують супровідні соматичні та ендокринні захворювання. У більшості хворих вітіліго виявляються захворювання травного тракту, печінки, лямбліоз. При проведенні протилямбліозної терапії найчастіше припиняється розвиток депігментації.

Ймовірно, супутні захворювання печінки, травних органів, лямбліоз, хронічний тонзиліт та інші захворювання при вітіліго відбиваються на стані вегетативної нервової системи, беруть на себе патогенетичну роль, а також порушують процес регуляції утворення меланіну: системи гіпоталамус-гіпофіз-надниркові залози.

Лікування

Ефективне лікування вітіліго має на увазі комплексний підхід, що враховує всі індивідуальні особливості організму та наявність супутніх захворювань. Терапія включала в себе використання загальноприйнятих фурокумарінових препаратів (меладінін, аммифурин, псоберан, фурален, псорален, бероксан), відповідно до встановлених схем, препарати міді комплексно з фітотерапією. При цьому дітям молодше 5 років фурокумаріновие препарати призначають тільки зовні. Відзначено, що в комплексі з фітотерапією клінічний ефект при лікуванні вітиліго істотно підвищувався. Хворим рослинні препарати призначалися як внутрішньо, так і для зовнішнього застосування.

Для підвищення ефекту в раціон хворих включали продукти з фотодінамічним змістом: гречка, листя петрушки, пастернак, щавель, селера, лобода, шпинат, кропива, плоди інжиру. Як відомо, фотодінамічние речовини підвищують сприйняття шкірою уф-променів.

Фітопрепарати

При вітіліго внутрішньо призначають фітопрепарати, що містять мідь: настій трави черги, арніку гірську у вигляді настою квіток (10:200) по 1 ст. ложці 3 рази на день або настою по 30-40 крапель до їжі 2-3 рази на день на молоці або воді.

При зовнішньому застосуванні у вогнища депігментації втирали настій арніки гірської з демітілсульфоксідом (ДМСО).

Також комплексне лікування проводилося з препаратами, що містять цинк: настій листя берези (10:200, в проціджений настій додавали 0,2 г натрію гідрокарбонату) або відвар березових бруньок (1 чайна ложка нирок на 0,5 склянки окропу, кип’ятити 15 хв. – по 1 ст. ложці 3-4 рази на день). Дуже ефективно показав себе свіжий або консервований березовий сік. Високий вміст цинку в ягодах чорної смородини, малини. Народна медицина при лікуванні вітіліго використовує настоянку насіння дикої моркви, які також містять цинк.

Більше препаратів

Як загальнозміцнюючий препарат при наявності супутніх тонзилітів, захворювань шлунка і кишечника, печінки лікування включало в себе відвар вівса посівного на молоці (2 склянки заливається 5-6 склянками молока, витримується на паровій бані протягом 2-3 годин і проціджується, приймається по 0 ,5-1 склянці 3 рази в день за 30-40 хв. до їжі протягом 2 місяців).

Для нормалізації роботи залоз внутрішньої секреції, змінних процесів в організмі, для створення в ньому додаткових резервів, для зниження вироблення адреналіну призначалися адаптогенні препарати: спиртовий екстракт елеутеракока або настій женьшеню, аралії, заманихи, рідкий екстракт левзей.

Функція кори надниркових залоз і обмінні процеси в організмі нормалізуються шляхом прийому настою листя чорної смородини, квіток бузини чорної, вахти трилистої, відвару цикорію звичайного, настою або відвару синюхи блакитної. Сік алое, свіжий або консервований, застосовується по 1 чайній ложці за півгодини до їжі.

Вживання препаратів з вмістом суниці лісової також дає відмінний результат при лікуванні вітіліго. Особливо добре під час суничного сезону вживати ягоди по 0,5-0,8 кг на день. Щоб ягоди вживати в будь-який час року, їх можна заморозити. Але якщо немає ягід, рекомендується вживати відвар трави суниці (20:200, по 1 ст. ложці 2-3 рази на день у вигляді чаю). Сік суниці з ДМСО (на 20г соку 3-5 крапель 100% диметилсульфоксиду) хворі вітіліго можуть втирати у вогнища депігментації шкіри. Замінити суничний сік може і гранатовий сік.

Рекомендації

Серед численних рекомендацій народна медицина пропонує застосовувати ряску. Вона призначається всередину у вигляді відвару по 1 склянці 2-3 рази на добу протягом 3-4 місяців, після чого зробити місячну перерву. Ряска легко приймається організмом і не містить токсинів. Корисна і настойка шипшини (10:200, ¼ -1 / 2 склянки 2 рази на добу).

За рекомендацією П. Чуролінова (1979) на депігментовані ділянки шкіри корисно робити припарки з кашки завареного кореня анісу. Багатьом хворим допомагало зовнішнє застосування шляхом втирання у вогнища депігментації препарату юглон (активний інгредієнт – листя та плоди волоського горіха) у вигляді 0,1-0,2% спиртового розчину з подальшим УФО. Був помічений ефект і від використання бергамотової, горіхової, лавандової, евкаліптової олії в поєднанні з УФО.