З чим би не стикалася людина, в її навколишньому середовищі живуть мільйони бактерій, вірусів і мікроорганізмів. На щастя, більшість бактерій абсолютно нешкідливі для людини, але є такі, про які краще знати більше, щоб убезпечитися від спричинених ними хвороб. До таких належить і вірус Епштейна-Барр.
Вірус Епштейна-Барр належить до групи вірусів герпесу. Місцем існування він вибирає найчастіше епітеліальні тканини і В-лімфоцити (різновид лейкоцитів – білих клітин крові). Медичній літературі знайомі кілька варіантів назви цього вірусу: Епштейн-Барр, Епштейна-Барр та Епстайна-Барр.
Скільки людей є носіями вірусу Епштейна-Барр? Майже кожна п’ятирічна дитина в країнах, що розвиваються, виробляє антитіла до цього вірусу. Розвинені країни мають більш втішну статистику: 50% випускників шкіл мають антитіла, а до сорокалітнього віку антитіла до цього вірусу має 90% людей.
– Слиною, наприклад, при поцілунках;
– При переливанні крові;
– Статевим шляхом;
– Передача вірусу через побутові предмети або повітряно-крапельним шляхом трапляється рідко, але деякі джерела виділяють і цей спосіб.
Чим у більш ранньому віці заражається людина вірусом, тим легше і безсимптомно протікає хвороба. Уже в підлітковому віці або старшому, вірус може не проявитися, а може розвинутися інфекційний мононуклеоз. Відомо, що вірус Епштейна-Барр може супроводжувати розвиток деяких пухлин: африканської форми лімфоми Беркетта, карциноми носоглотки чоловіків деяких етнічних груп Південного Китаю, саркоми Капоші у ВІЛ-інфікованих. Але викликані вірусом Епштейна-Барр пухлинні захворювання – рідкість. Як правило, такі стани можуть викликатися у генетично схильних осіб або з яскраво вираженим імунодефіцитним синдромом.
Клінічна картина
Інкубаційний період триває від 4 до 8 тижнів. Перші ознаки – слабкість, зниження апетиту, озноб. Через 2-4 дні розвивається сильний фарингіт, який може тривати тиждень, температура тіла підвищується до 39-40 С, збільшуються лімфовузли, у половини хворих відбувається збільшення печінки та селезінки. У деяких (5%) може з’явитися висипка, схожа на ту, яка виникає при скарлатині. Слабкість і нездужання можуть тривати від одного до декількох місяців. Іноді захворювання може протікати як хронічний мононуклеоз. Основна скарга хворого – сильна слабкість.
Серйозні ускладнення виникають рідко, але краще знати про них. У крові може бути зафіксовано зниження кількості формених елементів крові: еритроцитів, лейкоцитів і тромбоцитів. У результаті руйнування червоних кров’яних тілець антитілами може розвинутися анемія. Це обумовлює періодичні аналізи крові, які роблять при мононуклеозі, в процесі аналізів також можна виявити гранулоцитопенії і тромбоцитопенії. Вкрай рідкісним, але дуже небезпечним є таке ускладнення як розрив селезінки, при якому кров потрапляє в черевну порожнину і виникає різкий біль у животі. Кровотеча при розриві селезінки настільки сильне, що необхідна термінова госпіталізація!
85% випадків при інфікованому мононуклеозі супроводжуються розладами нервової системи: енцефаліт (запалення головного мозку), ураження мозочка (п’яна хода), судоми, психоз. З одужанням дані симптоми проходять безслідно, але краще звернутися по допомогу до невропатолога. Так як при мононуклеозі збільшення печінки відбувається часто, то потрібно дослідження аналізу крові на трансамінази (ферменти печінки, при гепатитах тканину печінки руйнується, і ферменти виходять в кров, їх вміст підвищується). Рідкісним ускладненням при мононуклеозі є міокардит (запалення серцевого м’яза – міокарда), перикардит (запалення “серцевої сорочки”, оболонки серця – перикарда), пневмонія.
Основною метою лікування є зменшення симптомів захворювання. Треба збити високу температуру, але невелика температура є захисною реакцією організму. Тому треба дати організму самому боротися з вірусом, але створити для цього відповідні умови. При захворюванні призначається постільний режим, особливо при важкому перебігу хвороби. Вірус Епштейна-Барр навіть після лікування не проходить зовсім, але це не повинно викликати хвилювань. Розрив селезінки трапляється рідко при мононуклеозі, але може бути небезпечний для життя, тому протягом 6-8 тижнів після початку захворювання краще утриматися від фізичних навантажень і спортивних занять.
При легкому перебігу хвороби звичайну повсякденну діяльність можна не обмежувати. Якщо захворювання проходило важко і було затяжним, то хворим краще почекати з роботою протягом кількох місяців. Ще довгий час будуть турбувати слабкість і нездужання, але не варто хвилюватися, врешті-решт і вони пройдуть.
