Майже в кожному колективі є людина, поведінка якої відрізняється підвищеною активністю: вона постійно в русі, багато говорить, не може зосередитися на важливих питаннях. В такому разі про неї кажуть — непосида, а лікарі визначають такий тип поведінки як СДУГ — синдром дефіциту уваги з гіперактивністю.
Майже в кожному колективі є людина, поведінка якої відрізняється підвищеною активністю: вона постійно в русі, багато говорить, не може зосередитися на важливих питаннях. В такому разі про неї кажуть – непосида, а лікарі визначають такий тип поведінки як СДУГ — синдром дефіциту уваги з гіперактивністю.
Синдром дефіциту уваги з гіперактивністю — це невролого-поведінковий розлад розвитку, що виявляється, як правило, в дитячому віці. Дитина з СДУГ не може всидіти на місці, вона постійно відволікається на уроці, не може утримувати увагу тривалий час, починає одну справу і, не закінчивши її, береться за іншу. Такий синдром непосиди в основному зустрічається у дітей, але страждають їм і 5% дорослих.
Вивчення проблеми гіперактивності почалося з 70-х років минулого століття, в медичних і педагогічних колах досі ведуться невгаваючі суперечки про СДУГ. Одна частина науковців і журналістів ставить під сумнів існування синдрому як такого і пояснюють подібну поведінку складом характеру, типом темпераменту. Природно, вони не бачать потреби в лікарській терапії.
Разом з тим є дані, які підтверджують, що залишати без уваги СДУГ не можна. З роками процес гіперактивності прогресує і може заважати навчанню, роботі, вибудовуванню соціальних відносин, він може стати причиною асоціального способу життя і вживання наркотиків.
Статистика показує, що гіперактивних хлопчиків в 10 разів більше, ніж невгамовних дівчаток. Найчастіше СДУГ визначається в перші роки навчання в школі. Шести-семирічні непосиди виявляються не готові до навчання в школі: їх увагу можна зайняти максимум на 5–15 хвилин, потім їм треба зробити 3–10-хвилинну перерву, щоб накопичити енергії. Він постійно б’ється і що-небудь ламає, носиться по коридорах, збиваючи кути, безперервно базікає, гримасує, здійснює нав’язливі руху, смикає дівчаток за кіски, зриває уроки, перед сном стає легкозбудливим.
Але все це не означає, що гіперактивні діти дурніші за своїх однолітків, в чомусь вони навіть кмітливіші і спритніші. Але вони рідко записують домашнє завдання, вчаться нестабільно, в їх щоденнику однакова кількість хороших і поганих оцінок. У них часто виникають конфлікти з ровесниками, але вони не може себе «добре вести» не тому, що не хочуть, а тому що не можуть.
Симптоми СДУГ часто зустрічаються і в дорослих. Такі люди неуважні, їм складно зосередитися на рутинній роботі, хочеться робити кілька справ одночасно, в результаті жодна з них не доводиться до кінця. Страждаючі на СДУГ постійно в русі. Вони без причини метушаться, багато говорять, скрізь снують. Їм нудно когось слухати, вони нервово качають ногою або стукають пальцями по столу при розмові. Дії і мова непосид характеризуються імпульсивністю і необдуманістю.
Одне з важливих умов визначення СДУГ — прояв однакових симптомів в школі і вдома. З віком гіперактивність проявляється по-різному. Чим дорослішою є людина, тим менш виражений синдром. Проте дорослій людині важче вчасно і якісно виконати свої обов’язки, навіть якщо їй дуже подобається її заняття.
Змучені батьки непосид, втомившись від вічних витівок свого чада, ведуть його до шкільного психолога або лікаря. Спеціаліст ставить дитині діагноз: синдром дефіциту уваги з гіперактивністю (СДУГ). Тату й мамі пояснюють, що така неприборкана активність їхньої дитини, як не дивно, може бути викликана розумовою перевтомою.
До сих пір точні причини розвитку СДУГ не визначені, але існує кілька теорій. За однією з них гіперактивність закладається ще в утробі, коли вагітність проходить проблемно у зв’язку з резус-конфліктом матері, при гіпоксії плода, при прийомі деяких медикаментів жінкою. Так само надактивність мозку може викликати несприятливе навколишнє середовище, вірус менінгіту та енцефаліту. Нерідко в сім’ях алкоголіків народжуються гіперактивні діти.
Що стосується лікування СДВГ, то воно існує, але в кожному випадку індивідуальне. Як правило, лікування полягає в медикаментозній і поведінковій терапії. Серед лікарських препаратів можуть бути стимулятори, що знижують гіперактивність і допомагають зосередитися. І головне — успіх лікування залежить від спільних зусиль лікаря, педагога і батьків.
