Як правило, слово «лоскіт» асоціюється у нас зі сміхом і веселощами. Але чим супроводжується такий сміх? Захисними рухами рук, ніг, бажанням позбутися від рук, які лоскочуть. Якщо лоскотання тривале, то закінчитися воно може сльозами й істерикою.
Вчені протягом тривалого часу вивчали природу лоскоту і прийшли до невтішних висновків. Каліфорнійські медики довели, що судомні посмикування, якими супроводжується лоскіт, не мають нічого спільного з веселощами. Звуки, схожі на сміх, які видає людина під час лоскоту, ніяк не свідчення задоволення, а, навпаки, людина мимоволі таким чином показує, що даний тип впливу їй неприємний. У Середньовіччі римляни використовували лоскіт як тортури до підозрюваних у злочині.
Навіщо людині лоскіт і чому вона так на неї реагує?
В ході експериментів вчені встановили, що лоскіт супроводжується звуженням кровоносних судин шкіри і розширенням судин, які доставляють кров у головний мозок. При цьому підвищується частота серцебиття, розширюються зіниці і навіть самі дрібні волоски на тілі стають дибки. Всі ці симптоми говорять про порушення симпатичного відділу нервової системи, який відповідає за злагоджену роботу внутрішніх органів, пристосуванні організму до умов середовища. Робота симпатичної системи активізується в надзвичайних ситуаціях, коли організму необхідна мобілізація всіх внутрішніх резервів.
Але чому легке лоскотання може змусити організм активізувати всі сили симпатичної системи? Справа в тому, що під час лоскоту в кожному з нас говорить дикий далекий предок, який кожен дотик сприймав як потенційну небезпеку. Його організм рефлекторно налаштовувався до оборони. Шерсть ставала дибки (у наших предків була досить густа рослинність), звужувалися кровоносні судини шкіри, а до скелетних м’язів посилювався приплив крові. Саме в такому стані організм здатний був миттєво тікати або битися.
З тих пір пройшли тисячоліття, за нами не полюють шаблезубі тигри, але найменший дотик до пальців викликає бурхливе збудження симпатичної нервової системи. Особливо лоскітно нам в тих місцях, де розташовані особливо чутливі місця: на животі, в районі талії, де розташовані важливі органи, в пахвових западинах і на ступнях. Вчені до цих пір не можуть зрозуміти, чому цей рефлекс не зник в ході еволюції.
Не тільки людина, але навіть шимпанзе і щури бояться лоскоту, хоча так і не ясно, чому. Ще Чарльз Дарвін припустив, що лоскіт зміцнює соціальні зв’язки. Наприклад, батьки, граючи зі своєю дитиною, часто роблять їй «козу», лоскочучи розчепіреними пальцями. Малюк регоче і нам теж весело. У цій грі є позитивний момент: у дитини закладаються основи позитивного соціального спілкування. Головне в такі моменти не перестаратися, щоб гра для малюка не перетворилася на тортури.
Альтернативна медицина в наші дні пропонує найнеймовірніші методи лікування, одним з них є лікування лоскотом. Лоскототерапія (тіклінг) рекомендується при деяких видах психологічних та неврологічних захворювань, при цьому використовувати даний метод необхідно з великою обережністю, щоб він не привів до негативних наслідків.
На даний момент немає наукових підтверджень про шкоду або користь лоскоту. Однак люди, які регулярно піддаються професійному лоскотанню, позитивно відгукуються про процедуру, навіть якщо раніше вони не відчували подібної пристрасті. Лікарі рекомендують використовувати правильний лоскіт при легких стресах, але тільки після того, як була пройдена консультація лікаря.
При тривалих сеансах лоскототерапіі спалюється стільки ж калорій, що і при забігу на 100 м. Повноцінний сеанс тіклінга можна порівняти з емоційно-фізичною розминкою, яка досягається сміхом, дихальними вправами і легким фізичним навантаженням.
До сих пір є загадкою, чому ми не можемо лоскотати самі себе, тобто ми відчуваємо сам лоскіт, але сміх при цьому не викликається. З метою вивчення цього питання був застосований томограф, який показав, що реакцію блокує мозочок, що аналізує відчуття на пальцях, діях рук, відчуття тіла, управляє нервовими закінченнями.
