З виявленням цієї хвороби її почали називати чумою XX століття, але сьогодні вона все так само продовжує залишатися найнебезпечнішою для людства. На жаль, вченим досі не вдалося знайти лікування, яке здатне позбавити людину від СНІДу. І хоч про небезпеку СНІДу та шляхи зараження ним сьогодні знає вже кожен школяр, хвороба, як і раніше продовжує заковтувати своєю ненаситною пащею мільйони людей. Саме тому не зайвим буде ще раз нагадати — треба бути пильними, щоб прожити довге і світле життя.
Вперше повідомлення про СНІД з’явилися в Америці в 1981 році, коли у кількох молодих людей, що мали гомосексуальні зв’язки, була виявлена пневмоцитна пневмонія, характерна лише для дітей з імунним дефіцитом. Лікарі припускали, що збудником хвороби став невідомий вірус. Вже в 1983 році вірус був відкритий одночасно у Франції та в Америці і називали його по-різному, хоча насправді мова йшла про одне й теж саме. Вчені мали справу з одним і тим же вірусом, який пізніше отримав назву ВІЛ-вірус імунодефіциту людини. А от сам термін СНІД вперше був згаданий в Щотижневому Звіті про захворюваності і смертності Центрів з Контролю Захворювань в 1982 році, щоб описати “…захворювання, стримано передбачає про дефект клітинної ланки імунітету, що зустрічається без відомих причин для зменшення резистентності до тієї хвороби…”
СНІД розшифровується як синдром набутого імунодефіциту, хоча видів цих придбаних імунодефіцитів є багато, а хвороба – одна.
Яким чином ВІЛ вдається вивести з ладу систему імунітету людини? Імунітет відповідає за сталість складу білків в організмі, веде боротьбу з інфекціями і патогенними клітинами організму. Так як імунітет — це система, то він також має свої клітини і органи. Органи імунної системи — це вилочкова залоза (тимус), селезінка, кістковий мозок, лімфатичні вузли, а також скупчення клітин у глотці, в тонкому кишечнику і прямій кишці. До клітин відносяться макрофаги, моноцити і лімфоцити.
Кожен орган і клітина виконує конкретну функцію. Так, макрофаги призначені, наприклад, поглинати бактерії, віруси та пошкоджені клітини. Лімфоцити теж багатофункціональні. Вони діляться на Т-лімфоцити (дозрівають в тимусі) і В-лімфоцити (дозрівають у кістковому мозку). Останні виробляють імуноглобуліни — антитіла проти бактерій та інших високомолекулярних чужорідних сполук. Різновид Т-лімфоцитів, Т-кілери, руйнують клітини, проти яких виробляються антитіла або вбивають чужорідні клітини.
Імунні реакції організму регулюються і такими різновидами Т-лімфоцитів як Т-хелпери (помічники) і Т-супресорів (гнобителів). Завдяки цим клітинам відбувається нейтралізація і видалення чужорідних білків антитілами, руйнування вірусів і бактерій, що проникли в організм, руйнування злоякісних клітин, що переродилися, тобто забезпечується гармонійна робота імунної системи.
Якщо в організм потрапляє ВІЛ, він вражає лімфоцити, макрофаги, моноцити та інші клітини імунітету, покликані охороняти від вірусів, бактерій і злоякісних новоутворень. Це призводить до руйнування всієї імунної системи, і організм стає беззахисним перед безліччю захворювань, не здатним боротися навіть зі звичайними інфекціями.
Отже, вченим вдалося встановити, що вірус імунодефіциту є причиною СНІДу. Ось уже три десятиліття вони намагаються приборкати цей примітивний, але невгамовний мікроорганізм. Сьогодні вже знайдені ліки, здатні уповільнити його дію, але абсолютної перемоги над ВІЛ лікарі так і не здобули.
Вірус імунодефіциту — це вірус з групи лентивірусів (повільних), підгрупи ретровірусів. І правда, за своїми проявами він нагадує бомбу сповільненої дії, для вибуху якої може бути достатнім підхопити банальний грип. Будь-яка людська клітина містить у собі в сотні тисяч разів більше генетичної інформації, ніж ВІЛ. Але, заволодівши кліткою, вірус повністю знищує її і вражає всю систему.
Єдиним полегшенням є те, що заразитися ВІЛ можна лише за певних обставин, тому хворобі можна запобігти. А сучасні ліки здатні навіть призупинити поширення вірусу по організму.
Потрапляючи в організм, ВІЛ прикріплюється до поверхні лейкоцитів або до білих кров’яних кульок в крові. Закріпившись на клітці, вірус проникає всередину, де починається процес розмноження — реплікація.
Далі на розмноження вірусу впливає дія ферментів (зворотна транскриптаза) — складна група білків, що прискорюють деякі процеси життєдіяльності в клітинах. Якби не було цих ферментів, то деякі процеси йшли б дуже повільно, практично непомітно. Ще один фермент — протеаза — використовується вірусом для утворення нових вірусів, здатних заражати інші клітини.
Сьогодні вже створені ліки, здатні блокувати активність зворотньої транскриптази і протеази, що значно уповільнює розмноження вірусу в організмі. Але в процесі утворення нових вірусів можуть відбуватися збої, мутації. Це стає причиною того, що багато ліків втрачають свої здібності блокувати ферменти вірусу.
Людина, яка заразилася ВІЛ, може прожити довгі роки перш, ніж вірус викличе СНІД. За статистикою через 10–11 років приблизно у половини інфікованих розвивається СНІД. Деякі можуть і довше залишатися зовні здоровими і бути просто носіями інфекції, а у деяких все відбувається набагато швидше.
Через три місяці після проникнення вірусу в організм починають вироблятися антитіла, які можна виявити за допомогою тестів. Поступово імунітет людини слабшає, в організм починають потрапляти різні інші інфекції, все це викликає цілий ряд захворювань і істотно позначається на стані здоров’я, тобто з’являється той самий синдром імунодефіциту людини — СНІД. Ось в чому різниця між цими поняттями.
Хворі на СНІД схильні до появи злоякісних новоутворень. Часто у них виникають такі пухлини як саркома Капоші і деякі види лімфом. Після зараження ВІЛ спостерігається стійке збільшення лімфатичних вузлів. Серед ранніх симптомів захворювання — молочниця порожнини рота, безпричинне підвищення температури, підвищена пітливість, пронос, схуднення, оперізуючий лишай (герпес).
Як і будь-який інший вірус людини ВІЛ розмножується тільки шляхом інфікування чутливих клітин організму. Сьогодні відомо чотири основних способи передачі вірусу імунодефіциту:
Будь-який з описаних способів припускає зараження від рідин організму: крові, сперми, секрет шийки матки, піхви, материнського молока. ВІЛ міститься також у слині, сечі, сльозах, спинномозковій рідини, гної, поті. Але це не означає, що всі ці рідини смертельно небезпечні для здорових людей, так як концентрація вірусу в них набагато нижче, ніж у крові, спермі і піхвовому секреті.
Поки що не зафіксовані випадки зараження ВІЛ через слину. Якраз до речі тут відповісти на питання, чи можливо заразитися СНІДом при поцілунках? Якщо говорити про так звані «вологих» поцілунки, то теоретично це можливо. Адже вірусу легше проникнути в організм зі слиною через наявні виразки, тріщини, мікротравми в порожнині рота. А ось «сухі» поцілунки в щоку, руку, пальці і т.д. абсолютно безпечні.
ВІЛ безпечний при соціальних і побутових контактах. Можна бути впевненим, що зараження не відбувається:
Для багатьох здаються небезпечними кровоссальні комахи — комарі, кліщі, воші, клопи. Але особливість ВІЛ така, що він не здатний розмножуватися в організмі комах, а вірогідність перенесення вірусу на хоботку неможлива, тому що при укусі комаха виділяє фермент, що нейтралізує в крові абсолютно всі чужорідні клітини.
На ранніх етапах інфікування критерії розпізнавання ВІЛ дуже ускладнені. Діагностична програма при ВІЛ включає три основних етапи:
1. Анамнез-інформація про приналежність до груп ризику, відомості про статеві контакти, особливо при наявності великого числа статевих партнерів. Так само особа, що діагностується, повинна надати інформацію про перебування за кордоном та наявність статевих контактів з жителями інших країн, особливо регіонів, ендемічних щодо ВІЛ, про переливання крові, про користування неодноразовими шприцами і системами внутрішньовенного введення лікарських препаратів.
2. Аналіз клінічних проявів. Якими б не були багатоликими симптоми СНІД, у них є спільні риси — наростаюча тяжкість, впертий перебіг, поєднання різних патологій, стійкість до лікування та ін.
3. Лабораторні дослідження. Вірус імунодефіциту людини завжди має бути підтверджений лабораторно. Для цього використовується індикація ВІЛ на матеріалі від хворих, виявлення наявності противірусних антитіл і визначення специфічних змін у системі імунітету. На практиці найбільш поширеним є імуноферментний аналіз крові на виявлення противірусних антитіл, імуноблотинг і іммунопреціпітація.
Перші випадки ВІЛ-інфекції в Україні вперше були зареєстровані в 1999 році, з тих пір число заражених зростає щорічно. У 2008 році було зареєстровано 18963 нових випадків вірусу серед громадян України.
Станом на 1 січня 2009 року на диспансерному обліку перебувало 91717 ВІЛ-позитивних осіб, у тому числі — 10410 хворих на СНІД. Показники поширеності ВІЛ та СНІДу становили 198,6 та 22,5 на 100 тис. населення.
Найвищі показники поширеності вірусу імунодефіциту відзначаються в Дніпропетровській, Одеській, Донецькій, Миколаївській областях, у м. Севастополі та в АР Крим.
Сьогодні Держслужба України з питань протидії ВІЛ та СНІД заявляє, що в порівнянні з 2009-2010 роками в Україні спостерігається деяке зниження темпу поширення захворювання, хоча країна як і раніше займає перше місце в Європі і одне з перших у світі за швидкістю поширення ВІЛ! Приріст захворюваності зростає із показником 3%. Найчисельнішою групою ризику залишаються наркозалежні громадяни та їх статеві партнери.
Генеральна Асамблея ООН стверджує, що влада України не все роблять для запобігання розповсюдження захворюваності серед населення. Але сьогодні організації по боротьбі ВІЛ / СНІД розраховують протягом найближчих п’яти років отримати реалізацію реабілітаційної програми від світового співтовариства 305 млн. доларів.
В лабораторії Центра Сімейної Медицини ви можете здати аналізи та отримати надійний результат оперативно.
-Без попереднього запису
-Прийом аналізів з 08:00-12:00
м.Кам’янець-Подільський,вул. Драгоманова 14А
