Неврологія – галузь медицини, що зосереджується на вивченні процесів виникнення захворювань центральної і периферійної нервової системи, а також на аналізі механізмів їх розвитку, симптоматики та можливих методів діагностики, лікування чи профілактики.
Неврит лицьового нерва (параліч Белла)
Розповсюдження. Неврити лицьового нерва спостерігаються з різною частотою в різних регіонах країни, особливо в холодний період року, та можуть виникати у людей будь-якого віку та статі.
Основною причиною розвитку ураження лицьового нерва є інфекція. Провокуючими факторами можуть бути охолодження, травми, порушення артеріального кровообігу при гіпертонічній хворобі, атеросклероз судин мозку та інші чинники. Ураження нерва також може виникнути як ускладнення під час різних захворювань, таких як отит, паротит, запальні та неопластичні процеси мозку.
Клінічна картина. Головний симптом ураження лицьового нерва – гостро розвинений параліч (парез) мімічної мускулатури. Рідше відзначають двосторонні ураження. Початкові симптоми можуть включати легкі або помірні болі та парестезії в області вуха та сосцевидного відростка.
Лікування для гострих невритів застосовують протизапальні, протинабрякові, спазмолітичні та судинорозширювальні препарати. При больовому синдромі використовують анальгетики та глюкокортикоїди. Теплові процедури, голкорефлексотерапія та ультразвук можуть також бути корисними. У підгострому періоді рекомендується лікувальна гімнастика та масаж мімічної мускулатури. При відсутності ефекту від консервативного лікування може розглядатися можливість хірургічного втручання, включаючи автотрансплантацію нервів.
У випадках гострих невритів лицьового нерва, лікарі призначають комплексний підхід, використовуючи протизапальні, протинабрякові, спазмолітичні та судинорозширювальні засоби. Для контролю больового синдрому застосовують анальгетики, а серед протизапальних препаратів – глюкокортикоїди, зокрема преднізолон. Це важливо, оскільки введення глюкокортикоїдів допомагає уникнути формування контрактур м’язів обличчя.
Наступні етапи лікування спрямовані на прискорення регенерації уражених нервових волокон, відновлення провідності збережених волокон, запобігання атрофії мімічних м’язів та уникнення контрактур. З 5-7-го дня хвороби рекомендується використовувати теплові процедури, такі як парафінові, озокеритові та грязьові аплікації на обидві сторони обличчя.
Додатковий ефект може бути досягнутий за допомогою голкорефлексотерапії та ультразвуку з гідрокортизоном на область сосцевидного відростка. Голкорефлексотерапія, яка часто використовується без поєднання з іншими фізіотерапевтичними процедурами, надає хороший ефект.
У випадках повільного регресу парезу, призначають речовини, які впливають на тканинний обмін, такі як неробол або нероболіл, що поліпшують обмін речовин, переважно білковий і кальцієвий, і знижують катаболічні процеси. Застосування вітамінів групи В, антихолінестеразних препаратів, таких як прозерін, галантамін, нівалін, дібазол та стрихнін, також є частиною терапії.
У підгострому періоді може бути корисною лікувальна гімнастика та масаж мімічної мускулатури. У випадках, коли медикаментозне лікування не допомагає протягом 8-10 місяців, і електрофізіологічна реакція показує переродження лицьового нерва, розглядається можливість хірургічного втручання, включаючи автотрансплантацію нервів.
У більшості пацієнтів з невритом лицьового нерва прогноз є благоприятним, і повне одужання відбувається приблизно у 75% випадків. Однак, якщо параліч залишається протягом більше 3 місяців, шанси на повне відновлення зменшуються.
Більш сприятливий прогноз спостерігається в тих випадках, коли ураження нерва відбувається після виходу з шилососцевидного отвору та відсутність отогенних чинників, хронічного запалення привушної слинної залози та лімфатичних вузлів в цій області.
Специфічно для синдрому Рамсея-Ханта (герпетичне ураження вузла коліна) важливе значення має вчасне введення анальгетиків, противірусних препаратів (зовіракс, ацикловір) та вітамінів групи В. Прогноз такого захворювання є відносно сприятливим, але можуть виникати рецидиви, кожен з яких може бути складнішим за попередній і вимагати тривалішого відновлення функцій.
