Золотавий, ароматний і неймовірно солодкий мед завжди бажаний на столі, а взимку особливо. Він втілює у собі літо і сонце, гудіння працелюбних бджіл у вишневому садочку, різнобарвні сонячні луки, духмяні аромати карпатських полонин.

Відсилка до стародавніх часів

Мед здавна оспіваний і уславлений багатьма народами. У Біблії рай описаний як “Земля молока й меду». З давніх-давен різні народи вва жали мед їжею богів, символом благополуччя й щастя. У Середньовіччі його використовували для виготовлення особливих алкогольних напоїв. Задовго до появи сучасної медицини людям були відомі антисептичні властивості меду і ним користувалися для загоєння ран. А Наполеон був настільки вражений властивостями меду, що зробив бджолу своєю персональною емблемою.

Є свідчення, що в районах стародавньої Скіфії (на півдні сучасної України), у хащах липових лісів роїлися незліченні полчища диких бджіл. Згодом люди почали переносити бджолині гнізда ближче до своїх помешкань і в такий спосіб почалося приручення бджіл, а з ним формувалися й основи культурного бджільництва.

Під час археологічних експедицій були знайдені зображення (малюнки и ієрогліфи) сцен виробництва. Зберігання й використання меду в Стародавньому Єгипті та Греції. Про мед згадують у писемних пам’ятках давньоєврейської культури. Також відомо, що видобутком меду займалися германці й литовці.

Тривалий час їсти мед мали змогу лише представники найвищих верств населення і дуже заможні люди, тому що ціна його на той час була астрономічною. У Стародавньому Єгипті, наприклад, мед використовувався в основному під час релігійних церемоній як підношення богам і для бальзамування померлих. Коли почали виготовляти рафінований цукор з цукрового буряка, тисячолітня епоха кульгу меду пішла на спад. Однак його роль як цілющого продукту згодом тільки зросла, і у нашому XXI столітті мед, як і раніше, шанують не тільки гурмани, а й усі прихильники здорового способу життя.

Мед — найуніверсальніший лікарський засіб, який широко застосовується у народній медицині. Видатний лікар старовини Авіценна стверджував, що щоденне вживання меду уповільнює старість і подовжує молодість.

Мед має здатність пригнічувати життєдіяльність бактерій, грибів, гельмінтів. Під його впливом гинуть стафілококи, стрептококи, кишкова паличка, затримується розмноження мікобактерій туберкульозу. Найбільші антибактеріальні властивості мають темні і янтарні сорти.

У сукупності біологічно активні речовини меду мають анаболічну дію, тобто прискорюють відновлення організму, покращують окислювально-відновні процеси у серцевому м’язі, мікроциркуляцію, відновлюють порушені трофічні функції органів.

Завдяки вмісту органічних кислот і вуглеводів мед усуває спазм мускулатури кишечника, викликає послаблювальний ефект. Біфідогени у меді допомагають за лікування дисбактеріозу кишечника.

Використання меду сприяє поліпшенню обміну речовин, а отже призводить до стабілізації маси тіла, поліпшення сну, працездатності, зниження нервової збудливості, больових відчуттів.

Наявність комплексу вітамінів, мінеральних речовин у складі меду сприяє кращому засвоєнню заліза, кальцію, магнію, органічних кислот, протеїну, тим самим підвищуючи рівень гемоглобіну, посилюючи специфічні і неспецифічні захисні реакції, стійкість організму до інфекцій, рахіту, анемії, астенічного стану, дії радіації.

Мед активізує фагоцитоз (процес, за якого спеціальні клітини крові і тканин організму захоплюють і поглинають збудників інфекційних захворювань і відмерлі клітини) і лімфотік (рух лімфи у лімфосистемі), прискорює загоєння ран.

Мед має антитоксичну дію, нейтралізує отрути, оскільки є активатором метаболізму ксенобіотиків (чужих для організму речовин — пестицидів, токсинів, важких металів, фреонів — здатних викликати порушення біологічних процесів), тобто сприяє їх виведенню з організму.

Мед добре пом’якшує шкіру, підвищує її тонус, усуває сухість і лущення, завдяки чому широко використовується в косметиці.

Хімічний склад меду дуже багатий і залежить від рослин-медоносів, регіону, сезону збирання, зрілості меду, породи бджіл, кліматичних умов. Вуглеводи становлять основну частку меду, їх загальна кількість сягає 80% (приблизно 45% фруктози і 35% глюкози). Азотисті речовини меду в основному представлені білками і амінокислотами і потрапляють до нього з нектаром, пилком, а також із залоз бджоли.

У меді дуже багато ферментів. Під час тривалого зберігання відбувається їх старіння, що деякою мірою впливає на аромат меду (він послаблюється).

Мед містить органічні кислоти — глюконову, яблучну, лимонну і молочну. І неорганічні — фосфорну, соляну. Вони можуть міститися у меді у вільному і зв’язаному стані, а також синтезуються в процесі ферментативного розкладу і окислення вуглеводів. Мед містить різні вітаміни (В1, В2, ВЗ, В6. РР. Н. А. С. Е), але в невеликій кількості, яка залежить від джерела одержання нектару, числа пилкових зерен у продукті. Хоча вітамінів у меді небагато, але в суміші з іншими його компонентами вони підвищують біологічну цінність продукту.

Мінеральні речовини меду представлені 37 макро- і мікроелементами, що мають важливе значення для його поживної цінності.

Колір меду залежить від вмісту рослинних пігментів. Деякі з них надають жовтий або зеленуватий відтінок. Аромат меду залежить від джерела нектару, строку зберігання, ступеню термічної обробки. Виділяють квітковий і медовий аромат.

Енергетична цінність меду досить висока — 330 ккал/100 г. тобто 100 г меду забезпечують 10% добової потреби дорослої людини в енергії.