Головне, чого потребує суспільство від батьків – щоби навчили своїх дітей бути здоровими та щасливими, а якщо до снаги, то й мудрими. Адже основи здоров’я – як фізичного, так і духовного та морального, закладаються в родині.

Знаю одну людину. Позбавлений у десятирічному віці батьків, він не пішов дорогами неправедними, адже мати вчила – і він засвоїв це з дитинства – жити чесно, не кривдити інших. Сама допомагала бідним, годувала жебраків. Таким чином просто і наочно закладалися батьками високі моральні й духовні підвалини, що стали основами подальшого життя їх дітей.

Чоловік, що про нього йдеться, все життя чесно працював, виростив четверо дітей, діждався вісьмох онуків, прожив насичене життя і гідно пішов з нього. А комсомольці, що пограбували тоді їхню хату та заарештували його батьків, жили недовго й погано. А головне, життя їхніх дітей також не склалося. В них не були закладені прості істини: що не можна привласнювати чуже, не можна чинити кривду, не можна жити без віри в Бога.

Під час зустрічей зі старшокласниками я розповідаю їм, що існують різні точки зору на походження людини. Варто це знати й самому обирати для себе, якій з них вірити. Дехто вважає, що людина походить від мавпи, і це їхнє право. Інші – що людину створив Бог. Є й інші точки зору. Кожен має сам вибирати, як йому жити.

Свої майбутні переконання дитина, наче губка, вбирає від своїх батьків. Сім’я, а власне – весь родовід дитини визначає її майбутнє.

Зі спілкування із дорослими я переконався: багато хто з них наївно вважає, що у дітей буде інше життя, тобто воно буде кращим. Але насправді так воно станеться лише за умови, якщо ви власним своїм прикладом навчите дітей жити чесно, поважати людей, робити добрі справи. Робити уранішню зарядку, врешті-решт. Діти вчаться не тому, що радять або примушують їх робити батьки, а тому, що самі батьки роблять. А найбільше діти не люблять, особливо починаючи з 13-14 років, коли батьки дають їм поради. Тим більше, коли самі діти їх до того не запрошують.

Скажімо, у звичайній родині, де мати й батько, що б вони при цьому не розповідали дітям, самі нічого не роблять для свого здоров’я – діти, подорослішав, теж нічого такого не робитимуть.

Важливо знати, щонайменше – чути про те, що всі люди є рівними. Дехто заздрить оточуючим, не підозрюючи, що та заздрість робить гіршою у першу чергу їхнє власне життя. Вона буває причиною виникнення багатьох захворювань.

Наведу приклад. До мене на прийом протягом місяця звернулося четверо молодих людей: троє хлопців близько двадцяти років та дівчина двадцяти шести. У всіх були однакові симптоми. Хворіють протягом року: страхи, серцебиття, перепади тиску та настрою; знижена працездатність, знесилення, порушена координація. Всі вони лікувалися у різних кардіологів, невропатологів, консультувалися у психіатрів. Хлопці вчилися в університетах, а дівчина вже закінчила академію.

В процесі бесід із кожним я з’ясував, що всі вони сильно комусь заздрили. Один з хлопців заздрив своїм друзям – що в них є власні автівки та багаті батьки. Інший заздрив тому, що в багатьох його однокурсників є свої кімнати, комп’ютери, добрі мобільні телефони, а він із батьками живе в однокімнатній квартирі. Третій хлопчик, спортсмен, заздрив успіхам своїх товаришів по спортивній команді. Дівчина заздрила своїм подругам, що вдало вийшли заміж, мають дітей…

З кожним із цих молодих людей я займався індивідуально, по три-чотири заняття. Лише з одним хлопцем довелося провести дев’ять зустрічей, жахи довго не полишали його. Від кожного з них я взнав, що батьки ніколи не вчили їх не заздрити іншим.

Лікування було таким. Я їм пояснив – якщо вони хочуть чогось досягти у житті, то їм слід радіти успіхам інших людей і співчувати тим, кому кепсько. Далі вони навчилися покаянню. Спочатку в мене у кабінеті вони подумки вибачилися перед усіма тими людьми, що їм заздрили, усіма, на кого ображалися. Конче важливо – вибачитися перед батьками за свої образи на них. Крім того, рекомендував їм мовчки помолитися, попросити в Бога допомоги у своєму зціленні. І нікому нічого не казати. Хлопці так і зробили.

На подальших зустрічах ми вели розмови за прості істини, щодо фізичних вправ, чистоти життя, спокус і каяття. Про те, що люди, які в нечесний спосіб заробляють гроші або інші матеріальні блага, створюють проблеми для своїх дітей, онуків або правнуків. Вони вважають, що залишивши після себе гроші й маєтки, зроблять щасливими своїх нащадків, тоді як насправді багатством є чистота життя та добре ім’я.

Молодь у нас в Україні кмітлива. Діти швидко вчаться доброму. Покращення стану їхнього здоров’я сталося швидко. Жодних ліків вони більше не вживали. Двоє з парубків були цілком здорові десь за три місяці, один – за чотири. Дівчині довелося попрацювати над собою близько року. Виявилося, у неї вже був аборт внаслідок зв’язку із одруженим чоловіком. Проте наразі вона щаслива, має хорошого друга, здорова.

На жаль, в багатьох українських родинах батьки досі не вчать дітей мудрості, тоді як мудрість завжди є простою і легкою для сприйняття.

Лікар-санолог