Хвороба Меньєра – це неінфекційне захворювання внутрішнього вуха, яке відзначається збільшенням обсягу лабіринтової рідини та підвищенням внутрішньолабіринтного тиску. Симптоми включають напади поступового втрати слуху, шум у вухах, запаморочення та порушення рівноваги, а також вегетативні розлади, такі як нудота та блювота.
Зазвичай захворювання Меньєра є одностороннім, але в 10-15% випадків може бути двостороннім. Розвиток хвороби не передує гнійному процесу в середньому вусі або органічним захворюванням головного мозку та його оболонок. Хоча тяжкість і частота нападів можуть зменшуватися з часом, порушення слуху зазвичай прогресує.
Хвороба Меньєра найчастіше розвивається у віці 30-50 років.
Існує кілька теорій, які пояснюють виникнення цього захворювання, зокрема, порушення водно-сольового обміну, алергічні та ендокринні захворювання, судинні та вірусні захворювання, а також деформація клапана Баста та інші.
Діагноз хвороби Меньєра ставиться лор-лікарем, і лабораторні дослідження спрямовані на виключення інших захворювань з подібними симптомами. Діагностичні методи включають специфічні серологічні тести, дослідження функцій щитовидної залози, аудіометрію та магнітно-резонансну томографію.
Лікування хвороби Меньєра може проводитися амбулаторно, і напади можна лікувати за допомогою консервативних методів. У випадках, коли необхідне хірургічне втручання, пацієнтів госпіталізують. Застереження щодо фізичної активності та дієти обговорюються з лікарем, індивідуально підлаштовані під пацієнта умови праці та роботи. Підкреслюється важливість періодичного моніторингу слуху у пацієнтів з хворобою Меньєра, оскільки втрата слуху може прогресувати.
