Назофарингіт (риновірусна інфекція, ринофарингіт, рідше – епіфарингіт, риноназофарингіт, побут.: простуда) – це запалення слизової оболонки носоглотки, убільшості випадків інфекційної етіології. До гострого назофарингіту відносять також гострий нежить (ринорею), інфекційні та гострі риніти.
Хронічний назофарингіт має іноді грибкову природу, а взагалі бактеріальну, гострий назофарингіт має вірусну природу, а рідших випадках бактеріальну. Проте перше місце у розвитку захворювання належить вірусній інфекції.
Риновіруси виступають в основному в ролі інфекційних агентів вірусної природи, а у ролі бактеріальної природи виступають пневмококи, диплококи, стафілококи, стрептококи та інша мікрофлора.
Переохолодження організму відносять до загальних факторів захворюваності.
Назофарингіт – є одниміз найпоширеніших захворювань алергічної природи, при якому втягується у запальний процес слизова оболонка глотки та носа. Хвороба зустрічається у дітей частіше ніж у дорослих. Алергенами, які викликають захворювання, можуть бути як шерсть домашніх тварин, пилок рослин, домашній пил, а також інфекційні агенти та деякі ліки. Такі сприятливі фактори, як викривлення носової перегородки, аденоїдні розрощення, порушення нейроендокринної регуляції тонусу судинмають значення для розвитку назофарингіта.
Під час назофарингіта у носоглотці відмічаються неприємні відчуття: сухість, поколювання, печіння, а рідших випадках відмічається скупчення слизу, яке важко відходить ізносоглотки та має кров’янистий вигляд. Також турбує біль у потилиці. Виникають часто гугнявість та труднощі носового дихання, особливо у діток. Якщо запалення поширилось на слизову оболонку слухових труб, то у свою чергу приєднуються такі симптоми, як зниження слуху, біль, шум та поклацування у вухах.
У дітей під час хвороби температура тіла буває значною, у дорослихпротікає зазвичай без підвищення температури тіла. Під час проведення огляду відзначаються виділення в’язкого характеру на задній стінці глотки та глоткових мигдалинах, припухлість та гіперемія слизової оболонки носоглотки.
Діагноз ставиться на основі лабораторних та клінічних дослідженнях. У формулі крові зазвичай відзначають появу мононуклеарів та збільшення. Також проводяться серологічні дослідження.
Специфічного лікування даного захворювання немає, тому проводиться симптоматичне лікування. Харчування не вимагає особливих обмежень, якщо перебіг хвороби задовільний.
