Діагноз «аутизм» ставиться рідко — всього в 2–4 випадках на 10 000 дітей, але в останні роки медицина спостерігає тенденцію до збільшення числа хворих, а це вимагає особливої уваги до них з боку суспільства, надання підтримки батькам цих непростих дітей.
Народження дитини — завжди щастя, але коли разом з першою радістю виявляється, що малюк не такий як усі, аутист, люблячим батькам доводиться вчитися жити по-новому. Тепер все життя підкоряється хворому, але палко коханому маленькому чоловічкові, і щоб допомогти йому адаптуватися в цьому непростому житті, дорослим треба знати якомога більше про його недугу.
Дитячий аутизм — аномальна форма психічного розвитку дитини, яка характеризується порушенням контакту з оточуючими, холодністю емоцій, стереотипністю діяльності. Цей психічний розлад можна назвати крайньою формою самоізоляції. Аутист неадекватно реагує і відчуває дефіцит соціальної взаємодії.
Одна з визначальних ознак захворювання — прояв симптомів у віці до 2,5 років, при цьому хлопчики хворіють у три рази частіше дівчаток.
Вперше ранній дитячий аутизм був описаний в 1943 році американським психіатром Л. Каннером. Спостереження за 11 дітьми, які поведінкою нагадували дорослих, які відмежувались від реального навколишнього світу. Найбільше вченого вразила нездатність цих дітей встановлювати емоційний контакт з батьками — вони не посміхалися і не реагували на ласку. Діти воліли контактувати з неживими предметами, у них запізнювалася в розвитку мова, або не розвивалася зовсім. Як правило, їх мова стереотипна і не відповідала ситуації, окремі вимовлені ними фрази не служили засобом для спілкування.
Медицина до цих пір до кінця точно не встановила причини виникнення аутизму, але першочерговими факторами вважають спадковість, мутацію генів, аутоімунні процеси. Аутизм впливає на нормальне функціонування головного мозку, на розвиток міжособистісних відносин, на формування навичок соціальної взаємодії. Діагностика аутизму проводиться протягом перших років життя дитини і вкрай важлива для полегшення соціальної адаптації дитини.
Перші ознаки аутизму — це млява і обмежена міміка дитини вже в грудному віці, не здатність до невербальної взаємодії з матір’ю та іншими близькими: не реагують на власне ім’я, не дивляться прямо в очі, не приймають з рук іграшки.
З віком симптоми аутизму наростають. Дитина залишається неконтактною, відчуває сильний розлад через зміну звичної обстановки, гучні звуки, сильні запахи. Краща обстановка для такої дитини — самотність, вона уникає будь-яких тілесних контактів з батьками та однолітками, її мова невиразна, а словниковий запас невеликий. Будь-яке емоційне взаємодія відсутня, вона подовгу може здійснювати монотонні рухи, що нагадують ритуал.
Така абсолютна байдужість до навколишнього світу приводить до затримки в розвитку. При сильно виражених ознаках аутизму дитина складніше піддається навчанню соціальним навичкам, з нею складніше спілкуватися, вчити її розмовляти. Але вчені помітили парадоксальне явище: незважаючи на явні ознаки аутизму, багато з таких дітей мають унікальні таланти до малювання, музики, математики, у них досить високий рівень інтелекту, вони можуть досить успішно самонавчатися при створенні необхідних умов.
На даний момент не існує медикаментозного лікування аутизму. Поки що основним методом впливу на хворобу є спеціальні навчальні програми. Чим раніше поставлений діагноз, тим більше шансів у батьків пройти успішну реабілітацію та врятувати розум дитини від повного руйнування. Складна задача для батьків хворої аутизмом дитини — максимально адаптувати її до життя і взаємодії з навколишнім світом. Для цього необхідно набратися титанічного терпінням і докласти величезних зусиль, адже сам малюк не зацікавлений у виході з замкнутості.
Звичайно, при правильному підході і оптимальному виборі методів соціальної адаптації дитина може навчитися більш менш повноцінно жити в суспільстві, але все ж так і залишиться виключеною, але діагноз вже не буде звучати вироком на нескінченну самотність.
