Історія цукрового діабету нараховує більше трьохсот років, і за цей час значно просунулися як діагностика, так і лікування цієї захворюваності.
Сам термін “діабет” походить з грецької мови і буквально означає “той, що втрачає цукор”. Це відноситься до втрати цукру з сечею, яка є однією з ключових ознак цього захворювання. Ще до нашої ери видатний лікар Аретаїус описав діабет як “загадкову хворобу”, що демонструє складність і непрозорість патології навіть у давні часи.
У XVII столітті було виявлено солодкий присмак сечі у хворих на діабет, що слугувало основою для діагностики. В 1889 році вчені виявили “острівці Лангерганса” – особливі кластери клітин у підшлунковій залозі, що стали ключовим елементом в подальшому розумінні цукрового діабету. У 1921 році Бантінг і Бест вперше виокремили інсулін з тканини підшлункової залози, що відкрило нову еру в лікуванні цього захворювання.
Згодом, в 1960 році була розкрита хімічна структура людського інсуліну, а в 1976 році здійснено його синтез за допомогою генної інженерії. Це відкриття значно полегшило доступ до лікування для пацієнтів з цукровим діабетом.
У теперішньому часі інсулін залишається основним лікувальним засобом для пацієнтів з цукровим діабетом. Його введення допомагає регулювати рівень цукру в крові і підтримувати нормальний обмін речовин в організмі.
Симптоми цукрового діабету різні для двох його типів. Спостереження за частотою сечовиділення, втратою ваги, високим рівнем цукру в крові, втомлюваністю та іншими ознаками допомагають вченим та лікарям діагностувати захворювання.
Для встановлення діагнозу “цукровий діабет” важливо визначити рівень цукру в крові та сечі. Тест з вживанням глюкози дозволяє визначити, чи правильно організм обробляє цей вуглевод, і встановити наявність діабету.
Зараз інсулін, зокрема штучно синтезований людський інсулін, є ключовим лікувальним засобом для управління цукровим діабетом. Ці та інші досягнення в медицині дозволяють пацієнтам з цукровим діабетом вести активне та здорове життя.
Цукровий діабет виникає тоді, коли підшлункова залоза не може виробити достатню кількість інсуліну або виробляє інсулін низької якості. Наразі не існує однозначних відповідей на питання про причини цієї недуги, проте існують гіпотези, кожна з яких має різний рівень довірчості. Деякі вчені вважають, що діабет може мати вірусний початок, інші вбачають його у генетичних дефектах. Однак важливо підкреслити, що цукровий діабет не передається від людини до людини, як, наприклад, грип чи туберкульоз.
Діабет першого типу може виникнути через зменшення вироблення інсуліну або його повне припинення внаслідок загибелі бета-клітин, спричиненої різними чинниками, такими як аутоімунний процес. Зазвичай цей тип діабету вражає людей до 40 років. Діабет другого типу, який поширений в чотири рази частіше, виникає, коли бета-клітини спочатку виробляють достатню кількість інсуліну, але його активність знижена через надмірність жирової тканини, рецептори якої стають менш чутливими до інсуліну. З часом може відбутися зменшення утворення інсуліну, і цей тип діабету частіше розвивається у людей старше 50 років.
На першому місці серед факторів ризику слід вказати спадкову схильність. Ризик захворювання на цукровий діабет збільшується, якщо у сім’ї є випадки цієї хвороби. Різні джерела наводять різні відсотки, але загалом вважається, що успадковування діабету першого типу становить 3-7% по лінії матері та 10% по лінії батька. Для діабету другого типу вірогідність успадковування складає близько 80%, а якщо обидва батьки мають цей діагноз, вона може наближатися до 100%.
Існує розбіжність у вірогідності захворювання діабетом першого і другого типів залежно від джерела. Загалом, якщо батько чи мати мають діабет, вірогідність захворювання становить приблизно 30%, а якщо обоє батьки хворіють, ця вірогідність може досягати 60%.
Хоча даних немає в абсолютно достовірному обсязі, важливо розуміти, що спадкова схильність грає важливу роль у розвитку цукрового діабету. Передбаченням ризику захворювання може бути корисно при вступі в шлюб та плануванні сім’ї.
Другою за значущістю причиною діабету є ожиріння. Цей фактор можна успішно контролювати, якщо особа свідомо веде боротьбу з надмірною вагою.
Третя причина пов’язана з хворобами, що призводять до ураження бета-клітин, такими як панкреатит, рак підшлункової залози та захворювання інших залоз внутрішньої секреції. Травми також можуть бути провокуючим чинником у розвитку цього стану.
Четвертою причиною є різноманітні вірусні інфекції, такі як краснуха, вітряна віспа, епідемічний гепатит та інші, які можуть викликати діабет як спусковий механізм.
На п’ятому місці серед факторів ризику – нервовий стрес, особливо для тих, хто має спадкову схильність або надмірну вагу.
Шоста причина пов’язана із віком. Із збільшенням віку зростає ймовірність захворювання цукровим діабетом, проте спадкова схильність при цьому може втратити свою вирішальну роль.
Важливо пам’ятати, що поєднання цих факторів ризику може значно збільшити ймовірність захворювання цукровим діабетом.
Багато людей припускають, інтуїтивно виходячи з назви хвороби, що основну причину розвитку цукрового діабету можна знайти у харчуванні, та вважають, що діабетом часто хворіють ті, хто веде неослабну любов до цукру, додаючи його у чай, супроводжуючи цей ритуал цукерками та тістечками. У цьому міститься певна частка правди, оскільки людина із такими харчовими звичками непомітно для себе може набрати зайву вагу. Відомо, що ожиріння є провокуючим чинником для розвитку діабету, і це добре доведено. Також слід пам’ятати, що кількість людей, хворих на цукровий діабет, зростає, і цю хворобу часто називають хворобою цивілізації, оскільки вона пов’язана з вживанням “цивілізованої” їжі, багатої легкозасвоюваними вуглеводами.
Отже, схоже, що діабет має кілька причин, і в кожному конкретному випадку це може бути одна з них. У деяких випадках гормональні порушення або ураження підшлункової залози, спричинені вживанням певних лікарських препаратів чи тривалим зловживанням алкоголем, можуть призвести до розвитку діабету. Є гіпотеза, що діабет першого типу може виникнути внаслідок вірусного ураження бета-клітин підшлункової залози, що виробляє інсулін. У відповідь імунна система виробляє антитіла, відомі як інсульти.
Навіть при точно визначених причинах не можна говорити про абсолютний характер цих факторів. Наприклад, кожні 20% надмірної ваги можуть збільшити ризик захворювання діабетом другого типу. Проте не всі люди з ожирінням або іншими факторами ризику обов’язково захворіють на цукровий діабет.
Багато аспектів залишаються невизначеними. Відомо, що інсулінорезистентність, стан, коли тканини не реагують на інсулін, залежить від кількості рецепторів на поверхні клітин. Рецептори діють як “замки”, які відкриваються ключем – інсуліном, дозволяючи глюкозі та амінокислотам потрапити в клітину. У людей з діабетом другого типу або їх менше, або вони працюють менш ефективно.
Незважаючи на те, що учені ще не визначили точних причин виникнення діабету, їх спостереження за частотою поширення хвороби в різних групах населення мають важливе значення. Групи ризику вже зараз дозволяють орієнтувати людей і попереджати їх від необачного ставлення до власного здоров’я. Люди із підвищеною спадковістю або іншими факторами ризику повинні бути особливо уважними. Особливо важливо слідкувати за своїм станом в холодний період року, коли захворюваність діабетом найвища. Також важливо враховувати, що симптоми діабету можуть бути сплутані з ознаками інших захворювань, зокрема вірусних інфекцій, що ускладнює точну діагностику.
