Цитомегаловірус (ЦМВ) – це інфекційне захворювання, що відноситься до сімейства герпесу. Він широко поширений в популяції. Антитіла до цитомегаловірусу виявляють у 10-15% підлітків. До віку 35 років ці антитіла виявляють уже в 40% людей. Вірус має спорідненість до тканини слинних залоз і при локалізованих формах виявляється тільки в цих залозах. ЦМВ персистує в організмі (зберігається) довічно. ЦМВ не дуже заразний.
Цитомегаловірус був відкритий порівняно недавно – в 1956 р. Цей вірус ще недостатньо вивчений. У науковому світі він є предметом дискусій; у практичній медицині нерідко стає предметом спекуляцій. Спробуємо розібратися в тому, що таке цитомегаловірус, і чим він небезпечний.
Зараження цитомегаловірусом відбувається через сперму, слиз каналу шийки матки, слину, кров і грудне молоко. Грудні діти заражаються від своїх матерів під час пологів або через грудне молоко. Діти заражаються один від одного в дитячих садках (зазвичай через слину). Дорослі нерідко заражаються при статевих контактах і поцілунках.
Варто відзначити, що цей вірус не дуже заразний. Для зараження зазвичай потрібні тривале, тісне спілкування або багаторазові контакти.
Тривалість інкубаційного періоду становить від 20 до 60 днів. Гостра фаза хвороби триває від 2 до 6 тижнів: підвищення температури тіла і поява ознак загальної інтоксикації, озноби, слабкість, головний біль, болі в м’язах явища бронхіту. У відповідь на первинне впровадження розвивається імунна перебудова організму. Після гострої фази протягом багатьох тижнів зберігається астенізація, іноді вегетативно-судинні розлади. Множинне ураження внутрішніх органів.
ГРВІ (гостра респіраторна вірусна інфекція). У цьому випадку хворі скаржаться на слабкість, загальне нездужання, швидку стомлюваність, головні болі, нежить, запалення і збільшення слинних залоз, з рясним відділенням слини і білими вавками на яснах і язиці.
Генералізована форма ЦМВ-інфекції з ураженням внутрішніх (паренхіматозних) органів. Спостерігається запалення печінкової тканини, наднирників, селезінки, підшлункової залози, нирок. Це супроводжується частими “безпричинними” пневмоніями, бронхітами, погано піддаються антибіотикотерапії; відзначається зниження імунного статусу, зменшується кількість тромбоцитів у периферичній крові. Нерідкі ураження судин ока, стінок кишечника, головного мозку і периферійних нервів. Збільшення привушних та підщелепних слинних залоз, запалення суглобів, шкірні висипання.
Ураження органів сечостатевої системи у чоловіків і жінок проявляється симптомами хронічного неспецифічного запалення. Якщо не встановлена вірусна природа наявної патології – захворювання погано піддаються антибіотикотерапії.
Патологія вагітності, плода та новонародженого – найбільш серйозні ускладнення ЦМВ-інфекції. Максимальний ризик розвитку цієї патології виникає при інфікуванні плоду під час вагітності. Однак, необхідно пам’ятати, що проблеми нерідко виникають і у вагітних з активацією латентної ЦМВ-інфекції з розвитком вірусемії (вихід вірусу в кров) з подальшим зараженням плоду. ЦМВ – одна з найбільш частих причин невиношування вагітності.
Внутрішньоутробна ЦМВ-інфекція плоду призводить до розвитку важких захворювань і ураження центральної нервової системи (відставання в розумовому розвитку, приглухуватість). У 20-30% випадків дитина гине.
Таким чином, цитомегаловірус представляє небезпеку лише в двох випадках:
– у осіб з ослабленим імунітетом;
– при зараженні плода під час вагітності, яке відбувається при зараженні матері під час вагітності.
У людей з нормальним імунітетом цитомегаловірус в переважній більшості випадків протікає безсимптомно, не заподіюючи ніякої шкоди.
Діагноз ЦМВ-інфекції можна ставити (особливо при малосимптомній, атиповій і прихованій формах герпесу) тільки на підставі виявлення вірусу в біологічних рідинах організму (кров, сеча, слина, виділення статевих шляхів) методом ПЛР або при спеціальному посіві на культуру клітин.
ПЛР відповідає на питання: вірус виявлений чи ні, але не дає відповіді про активність вірусу.
Посів на культурі клітин не тільки виявляє вірус, але і дає інформацію про його активність (агресивність). Аналіз результатів посіву на фоні лікування дозволяє робити висновок про ефективність проведеної терапії.
Антитіла IgM можуть свідчити або про первинну інфекції або про загострення хронічної інфекції.
Антитіла IgG – говорять тільки про те, що людина з вірусом зустрічалася, інфікування сталося. IgG при герпесвірусних інфекціях зберігаються довічно (на відміну, наприклад, від хламідіозу). Є ситуації, в яких IgG мають діагностичне значення.
Історично для діагностики ЦМВ використовувався непрямий метод – виявлення не самого вірусу, а антитіл до нього. Однак це має свої труднощі. Так при недостатній антитільній відповіді (наприклад, за наявності імунодефіциту) можливе отримання помилково негативних результатів – відсутність вироблення антитіл при наявності інфекції. Виявлення антитіл не завжди дозволяє діагностувати інфекцію у новонароджених – у них може не бути ще своїх антитіл. Також, в деяких випадках, підвищення титру антитіл може бути наслідком імуностимулюючої терапії, а не цитомегаловірусної інфекції. Але необхідно зазначити, що виявлення антитіл до ЦМВ є основним методом виявлення інфікованості (навіть за відсутності активної інфекції).
Прямі методи виявлення цитомегаловірусу здатні виявляти лише активну інфекцію (первинне інфікування або рецидив). До них відноситься ПЛР (виявлення ДНК вірусу) та ізоляція в культурі клітин. Ці методи дозволяють безпосередньо виявляти вірус у різних біологічних зразках. Однак при цьому велике значення має правильність вибору об’єкта для дослідження (кров з вени або пальця у маленьких дітей, сеча, слина, зіскрібки), що залежить від форми інфекції. Останнім часом стало доступним кількісне визначення цитомегаловірусу методом ПЛР. Останнім часом стало можливим брати на аналіз не тільки венозну кров, а й капілярну кров з пальця.
З появою методик виділення ДНК і РНК на основі силікагелю, різко скоротився обсяг біологічного матеріалу, необхідного для дослідження. Тепер, для аналізу методом ПЛР достатньо лише 100-200 мікролітр крові (1/10 -1/5 мілілітра). Це дозволяє брати на аналіз кров з пальця, а не з вени. Особливо це актуально для педіатричної практики, так як взяття у дитини крові з вени пов’язане з рядом труднощів. Так само необхідно відзначити, що одноразово взятої крові достатньо для виконання всього спектру аналізів методом ПЛР.
При аналізі методом ПЛР капілярної крові використовують додатковий контроль виділення – аналіз на наявність гена в-глобіну людини. Присутність гена в-глобіну людини свідчить про успішне виділення ДНК і РНК
Для капілярної крові потрібна окрема пробірка. Пробірки для венозної та капілярної крові – різні. Час виконання аналізу може збільшуватися на 1-3 дні.
З огляду на різноманіття як форм цитомегаловірусної інфекції, так і методів діагностики, грамотна діагностика захворювання повинна грунтуватися на сукупності різних методів досліджень з обов’язковим урахуванням клінічних ознак.
Інтерпретація результатів вимагає знань про клінічний і епідеміологічний анамнез пацієнта. При безсимптомному перебігу інфекції у імунокомпетентних осіб в лікуванні немає необхідності. Тому виявлення вірусу ЦМВ або антитіл IgG не є показанням до лікування. Група ризику серед вагітних – це жінки з негативним результатом IgG у ІФА, що свідчить про відсутність імунітету до ЦМВ. Такі жінки повинні спостерігатися кожні 3 місяці протягом вагітності, щоб не пропустити первинне зараження ЦМВ.
Як і в діагностиці герпетичної інфекції, антитіла IgG, виявлені одноразово, є свідченням імунітету до вірусу ЦМВ, виявляються практично у 90-100% випадків і при відсутності IgM не є показником захворювання. Діагностично значущим результатом для постановки діагнозу ЦМВ-інфекції може служити тільки 4-разове наростання титру антитіл IgG у парних сироватках, взятих в інтервалі 1,5-2 тижні. Найбільше діагностичне значення має виявлення в крові пацієнта специфічних IgM як показника активного процесу: – у новонароджених (так як IgM не проходять через плаценту і є власними антитілами дитини), при гострому захворюванні (первинна інфекція), при рецидиві або реактивації.
У всіх випадках трактування результатів ІФА на антитіла до ЦМВ повинна зіставлятися з клінічними і епідеміологічними даними. Якщо специфічні антитіла IgG і IgM до структурних антигенів ЦМВ постійно виявляються у високій концентрації і після закінчення гострої стадії інфекції або після проведеного лікування, то це свідчить про перехід хвороби в латентний стан. У даному випадку необхідно додаткове визначення антитіл до так званих «предранніх» білків ЦМВ і визначення вірусної ДНК методом ПЛР. При оцінці результатів ІФА-IgM слід враховувати, що хибнопозитивні результати може давати ревматоїдний фактор класу М, який слід виключити.
Відразу слід сказати, що жоден із сучасних методів лікування не дозволяє повністю позбутися від цього вірусу.
При безсимптомному перебігу інфекції у людей з нормальним імунітетом у лікуванні немає необхідності. Тому виявлення цитомегаловируса або антитіл до нього в осіб з нормальним імунітетом не є показанням до лікування.
Ефективність імунотерапії (циклоферон, поліоксідоній і т. д.) не доведена. Застосування імунотерапії при цій інфекції звичайно обумовлено не медичними, а комерційними міркуваннями.
Лікування цитомегаловірусу в осіб з ослабленим імунітетом зводиться до тривалого прийому противірусних препаратів (ганцикловір, фоскарнет, цідофовір). При інших формах захворювання (мононуклеозоподібних синдром, уроджена цитомегаловірусна інфекція) ефективність противірусних препаратів не доведена.
Презервативи знижують ризик зараження при статевих контактах.
Профілактика вродженого цитомегаловірусу зводиться до відмови від випадкових статевих зв’язків під час вагітності.
Здоров’я завжди на першому місці. Якщо ви потребуєте допомоги, не соромтеся звертатися в Центр Сімейної Медицини. Ви отримаєте професійну допомогу та персоналізований підхід до вашого лікування, спрямований на досягнення оптимального стану здоров’я.
