Поява маляти на світ — довгоочікувана подія, що породжує величезне відчуття щастя і радості. Так повинно бути… Однак після потоку привітань та захоплень настає момент, коли мама і новонароджений залишаються один на один, і починається звичайне життя — годування, купання, нічні недосипання, незрозумілий ще мамі плач малюка.
Особливо важко все це для жінки в перші місяці, коли в організмі йде потужна гормональна перебудова і не завжди новоспечена мама може самостійно впоратися з труднощами, що навалилися.
Майже кожна вагітна жінка щиро бажає бути хорошою матір’ю, і часто їй навіть в голову не приходить, що звикання до цієї ролі у неї може викликати труднощі. Кожна майбутня мама з нетерпінням чекає моменту, коли візьме свого малюка на руки, буде пестити його і любити сильніше за всіх на світі. Але життя показує, що не все так гладко.
І не дивно. Важкі пологи, погане самопочуття, скачуть гормони, складні життєві обставини — все це здатне довести молоду матусю до істерики. У багатьох жінок з’являються і такі думки «Невже я тепер вічний заручник цього постійно волаючого кулька?» Так, змінюється все: спосіб життя, зовнішність, звичних графік, коло спілкування, мотивація. Щоб прийняти все це, необхідний величезна душевна праця.
Поступово до жінки приходить усвідомлення, що вона опинилася в «точки неповернення» колишньої себе. У багатьох це викликає справжню депресію. У рідкісних випадках це навіть веде до самим непоправних вчинків.
І ось тут ключова роль має покладатися на оточення жінки — чоловік, батьки, друзі. Їхня допомога полягатиме в наданні підтримки, якщо вони завжди будуть поруч, або хоча б на зв’язку, жінці набагато легше буде звикнути до своєї нової ролі — ролі материнства.
На жаль, можна від близьких людей замість слів підтримки почути і абсолютно збентежуючи фрази, типу «народила — от і мучся, не одна така» або «всі народжують — і живі, ти одна у нас принцеса на горошині, всім незадоволена». Оточуючи молоду маму люди повинні розуміти, що переживання жінки після пологів дуже глибокі і серйозні і до них не можна ставитися з точки зору обивательської байдужості. Якщо близькі будуть хоча б іноді брати на себе хатню роботу або догляд за немовлям, то ця допомога буде неоціненною!
Що стосується молодих татусів, то вони теж проходять період переоцінки цінностей, але їм простіше: їх спосіб життя не змінюється настільки кардинально. Але от неготовність прийняти батьківство як щось необоротне може послужити покиданням сім’ї.
Але є проста логіка: дитина швидко росте і розвивається і скоро ви з подивом будете згадувати свої переживання і страхи, і вам навіть буде здаватися, що вас завжди було троє, а потім, можливо, захочеться, щоб стало і четверо, і п’ятеро…
