fbpx
Діабет

Історія цукрового діабету

Історія цукрового діабету налічує понад триста років, починаючи від часів, коли була відкрита ця захворювання, яке тепер називається цукровим діабетом.

Термін “діабет” у перекладі з грецької мови означає “закінчення”, і тому вираз “цукровий діабет” буквально означає “той, що втрачає цукор”. Це відображає основну ознаку захворювання – втрату цукру з сечею. Ще до нашої ери лікар Аретаїус писав: “Діабет – загадкова хвороба”, і цей вислів залишається актуальним і сьогодні, оскільки причини діабету та його ускладнення залишаються невизначеними.

Початок діагностики

У XVII столітті виявили солодкий присмак сечі у хворих на діабет, і це стало ключовим моментом у діагностиці хвороби. У 1889 році при мікроскопічному дослідженні підшлункової залози були виявлені “острівці Лангерганса”, скупчення клітин, які були названі на честь вченого, що їх відкрив. Однак їх значення для організму залишалося невідомим. У 1921 році Бантінг та Бест вперше отримали інсулін з тканини підшлункової залози і успішно лікували цукровий діабет у собак. У 1960 році була встановлена хімічна структура інсуліну людини, а в 1979 році застосовано генно-інженерні методи для синтезу людського інсуліну.

З тих пір інсулін використовується для успішного лікування цукрового діабету. Інсулін регулює вміст цукру в крові, сприяючи перетворенню зайвого цукру в глікоген. При нестачі інсуліну кількість цукру в крові збільшується, і він видаляється з сечею. Інсулін вводять підшкірно, оскільки травні соки руйнують його.

Симптоми цукрового діабету

У ряді випадків цукровий діабет може проявлятися без виражених симптомів протягом певного часу. Характер ознак цукрового діабету відрізняється між діабетом I і діабетом II, а іноді може і не виявлятися, і хворобу можна виявити, наприклад, під час огляду очного дна у окуліста. Проте існує низка симптомів, що є характерними для обох типів цукрового діабету. Загостреність цих симптомів залежить від рівня зниження секреції інсуліну, тривалості хвороби і індивідуальних особливостей пацієнта:

  1. Часте сечовипускання і відчуття нестерпної спраги: ці ознаки можуть призвести до зневоднення організму.
  2. Швидка втрата ваги: попри постійне відчуття голоду, пацієнти можуть втрачати вагу.
  3. Високий рівень цукру в крові: це один з основних показників цукрового діабету.
  4. Відчуття слабкості або втоми: пацієнти можуть відчувати загальну слабкість.
  5. Неяскість зору: може виникати “біла пелена” перед очима.
  6. Складнощі із статевою активністю: деякі порушення в сексуальній сфері можуть виникати у пацієнті.
  7. Оніміння і коління в занімілих кінцівках: це може бути пов’язано з ураженням нервів.
  8. Відчуття важкості в ногах: може виникати неприємне відчуття тяжіння або нудоти в області ніг.
  9. Запаморочення: пацієнти можуть відчувати покрутження голови.
  10. Повільне лікування інфекційних захворювань: порушення імунної системи може призвести до ускладнень під час інфекцій.
  11. Повільне загоєння ран: це може бути пов’язано з порушенням процесів регенерації тканин.
  12. Падіння температури тіла: в деяких випадках температура може знизитися.
  13. Порушення зору: можуть виникати проблеми зі зрозумінням об’єктів або розфокусуванням зору.
  14. Швидка стомлюваність: пацієнти можуть відзначити загальний виснажливий стан.
  15. Судоми литкових м’язів: можуть виникати болі або судоми в м’язах ніг.

Симптоми

Для цукрового діабету I типу характерне швидке погіршення самопочуття, і симптоми зневоднення організму проявляються більш яскраво. Такі пацієнти потребують термінового призначення препаратів інсуліну. Без належного лікування можливий розвиток стану, що загрожує життю – діабетична кетоацидоз. Це стан виникає через нестачу інсуліну в крові, ускладнення проникнення глюкози в клітини та, відповідно, дефіцит енергії. Організм починає використовувати запаси енергії з жирових депо, що може призводити до вивільнення токсичних кетонів. Такий стан вимагає негайного лікування.

Для діагностики цукрового діабету важливо визначити два показники:

  1. Рівень цукру в крові натщесерце.
  2. Рівень цукру в сечі.

Підвищення рівня цукру в крові більше 120 мг% натщесерце свідчить про розвиток цукрового діабету. У нормі цукор в сечі не визначається, але при рівні цукру в крові більше 160-180 мг%, нирковий фільтр може почати виділяти глюкозу в сечу. Тест з використанням глюкози дозволяє отримати більш точні результати. Якщо рівень цукру в крові нижче 120 мг% натщесерце та менше 140 мг% через 2 години після прийому глюкози, то тест вважається негативним. У випадках, коли рівень цукру перевищує вказані межі, можна підтвердити наявність цукрового діабету.

Причини виникнення цукрового діабету

При цукровому діабеті підшлункова залоза не може виробляти достатню кількість інсуліну або забезпечити необхідну якість цього гормону. Причини цього явища неоднозначні, і хоча існують різні гіпотези, що розглядаються з різною мірою достовірності, точних відповідей на ці питання немає. Декілька факторів ризику, таких як генетичні чинники, інфекції, ожиріння та стрес, можуть грати роль у розвитку цукрового діабету.

Щодо причин діабету першого типу (інсулінозалежного), ймовірно, вироблення інсуліну зменшується або припиняється через пошкодження бета-клітин, спричинене аутоімунним процесом. Цей тип діабету, як правило, розвивається у людей до 40 років. Щодо діабету другого типу, бета-клітини спочатку можуть виробляти достатньо інсуліну, але його активність зменшується, особливо через надмір жирової тканини, яка має знижену чутливість до інсуліну. Захворюють на цей тип діабету, як правило, люди старше 50 років.

Спадкова схильність

Спадкова схильність вважається однією з основних причин цукрового діабету. Ризик захворювання зростає, якщо у сім’ї є випадки цукрового діабету. Однак точних даних про вірогідність немає, і різні джерела наводять різні цифри. Спостереження показують, що діабет першого типу успадковується з вірогідністю 3-7% по лінії матері та 10% по лінії батька. Діабет другого типу успадковується з вірогідністю 80% як по материнській, так і по батьківській лінії. Спадковість є важливим фактором, але не єдиним.

Іншим чинником ризику є ожиріння, яке може бути контрольованим за допомогою правильного способу життя. Деякі хвороби, такі як панкреатит, рак підшлункової залози та вірусні інфекції, також можуть сприяти розвитку діабету.

Спроби зменшити стрес та уникати нервових перенапружень також можуть допомогти у профілактиці цукрового діабету. Нарешті, вік також впливає на ризик захворювання, і чим старша людина, тим більше ймовірність розвитку цукрового діабету. Однак спадкова схильність з віком може припинити бути вирішальним фактором.

Загальна висновок полягає в тому, що декілька факторів може взаємодіяти, сприяючи розвитку цукрового діабету. Постійна спадкова схильність, правильний спосіб життя та уникнення факторів ризику можуть бути ключем до зменшення ризику захворювання.

Основна причина

Багато людей вважають, що основна причина діабету полягає в харчуванні, а ті, хто хворіє на цю недугу, є ласунами, які додають надмірну кількість цукру до чаю та споживають цукерки та тістечка. Хоча це має певну долю істини, оскільки такий спосіб харчування може призвести до надмірної ваги, яка, в свою чергу, є фактором ризику для розвитку діабету, необхідно враховувати інші аспекти цієї хвороби. Загальна тенденція до зростання випадків діабету підтверджує його пов’язаність із способом життя цивілізації та харчуванням, що багатим на легкозасвоювані вуглеводи.

Діабет має багато причин, і кожен випадок може мати свої власні фактори. Гормональні порушення, ураження підшлункової залози після прийому певних лікарських препаратів або тривалого вживання алкоголю, а також вірусні ураження бета-клітин підшлункової залози можуть призвести до розвитку діабету. Інсулінорезистентність, тобто стан, коли тканини не реагують на інсулін, також може виникнути через недостатню кількість рецепторів на поверхні клітин, які взаємодіють із цим гормоном.

Рекомендації

Навіть якщо існують певні чіткі причини, вони не мають абсолютного характеру. Наприклад, ризик захворювання діабетом другого типу збільшується на 20% з кожним 20% надмірної ваги. Проте не кожна ожиріла людина автоматично хворіє на діабет. Науковці ще не повністю розуміють всі аспекти цієї хвороби. Так, інсулінорезистентність залежить від кількості рецепторів, але точні механізми їхньої роботи не повністю з’ясовані.

Незважаючи на невизначеність деяких аспектів, важливо враховувати групи ризику та проявляти обережність. До групи ризику можуть входити ті, у кого є спадкова схильність, проблеми з вагою, часті вірусні інфекції або інші фактори. Збереження оптимального стану здоров’я може бути досягнуте шляхом уникнення стресу, раціонального харчування та фізичної активності. Важливо бути пильним у періоди, коли ризик захворювання діабетом збільшується, і дотримуватися здорового способу життя для попередження цієї хвороби.

Трахеїт є запаленням слизової оболонки трахеї і може бути поділений на гострий та хронічний види.

Причини гострого трахеїту

Гострий трахеїт часто супроводжується гострим ринітом, фарингітом і ларингітом, а його причинами можуть бути вірусні та бактеріальні інфекції, а також негативний вплив холодного чи запиленого повітря.

Морфологічні зміни та види хронічного трахеїту

Морфологічні зміни при гострому трахеїті включають набряк, інфільтрацію і гіперемію слизової оболонки. Хронічний трахеїт може бути гіпертрофічним або атрофічним, часто пов’язаним з курінням, алкоголем чи захворюваннями серця та нирок.

Симптоми та ускладнення

Симптоми гострого трахеїту включають сухий кашель, біль в глотці та під грудиною, температурні коливання. Хронічний трахеїт характеризується нападами болісного кашлю, особливо вночі та ранком.

Трахеїт може призвести до ускладнень, таких як трахеобронхіт і бронхопневмонія, особливо небезпечних у старечому віці та серед дітей.

Лікування та профілактика

Лікування включає протизапальні та протикашельні засоби, зволоження повітря та позбавленняся від факторів ризику.

Профілактичні заходи включають уникання тютюну та алкоголю, збагачення дієти корисними речовинами і регулярне провітрювання приміщення.

Трахеїт є розповсюдженою проблемою, яку можна успішно лікувати та уникати за допомогою правильної діагностики та управління ризиками.

Глухота представляє собою стан, при якому спілкування за допомогою мови стає неможливим, незважаючи на те, що мовний апарат функціонує нормально. У цій статті розглядається проблема глухоти у дітей та методи її діагностики та лікування.

Причини та Діагностика Глухоти

Лікар-отоларинголог кандидат медичних наук Валерій Мусурівський пояснює, що причини глухоти різноманітні. Сучасні методи діагностики включають аудіометрію, імпедансометрію, КТ та МРТ, що надають детальний образ стану слухового апарату.

Лікування та Реабілітація

Саме лікування глухоти є неефективним, але застосування слухових вправ та слухових апаратів може покращити слух. Дітям з сенсоневральною приглухуватістю і глухотою часто рекомендуються повітряні телефони, а підбір слухових апаратів проводиться в сурдологічному кабінеті.

Поступове включення слухового апарата та проведення спеціальних вправ допомагають дитині адаптуватися до нового звукового середовища. Сурдологи сприяють у виборі оптимальної моделі та регулюванні слухового апарата.

Кохлеарна Імплантація

Сучасний метод реабілітації глухоти у дітей – операція кохлеарної імплантації. Застосовується у випадках, коли слухові апарати виявляються неефективними, і відсутні органічні або психологічні захворювання.

Важливість Вчасного Втручання

Зрозуміло, що у дітей глухота може викликати мовні порушення. Вчасне слухопротезування чи кохлеарна імплантація важливі для попередження набутої глухонімоти та забезпечення розвитку мовлення.

Глухота у дітей є серйозним питанням, яке вимагає комплексного підходу та вчасного втручання фахівців. Батькам слід бути уважними до можливих ознак глухоти та швидко звертатися до лікаря для найкращого результату.

Хвороба Меньєра – це негнійне захворювання внутрішнього вуха, яке характеризується збільшенням обсягу лабіринтової рідини та підвищенням внутрілабіринтного тиску. Це призводить до нападів прогресуючої глухоти, шуму в вухах, запаморочень, порушень рівноваги та вегетативних розладів, таких як нудота та блювота.

Зазвичай хвороба Меньєра є односторонньою, але у 10-15% випадків може бути двосторонньою. Вона розвивається без передумов гнійного процесу у середньому вусі і органічних захворювань головного мозку та його оболонок. Напади можуть зменшуватися з часом, але порушення слуху продовжує прогресувати.

Хвороба Меньєра найчастіше виникає у віці 30-50 років. Її класифікація включає класичну форму (з порушенням слухової та вестибулярної функцій), кохлеарну форму (з початковими слуховими розладами) та вестибулярну форму (з початковими вестибулярними розладами).

Теорії

Існують різні теорії, які пов’язують виникнення хвороби Меньєра з реакцією внутрішнього вуха на різні пошкодження, такі як порушення водно-сольового обміну, алергічні захворювання, ендокринні або судинні захворювання, а також вірусні чи бактеріальні зараження.

Діагностика

Для діагностики хвороби Меньєра використовуються різні методи, такі як отоскопія, дослідження слуху та вестибулярного апарату, а також магнітно-резонансна томографія. Лікування зазвичай проводиться амбулаторно, і включає консервативні методи, хоча у 5-10% випадків може знадобитися хірургічне втручання.

Рекомендації

Пацієнтам рекомендується обмежити фізичну активність під час нападів та дотримуватися дієти, яка може включати обмеження споживання їжі та кухонної солі. Крім того, важливо проводити регулярну оцінку слуху, оскільки погіршення слуху може прогресувати з часом.