Укус комара – це щоденне явище для багатьох людей, і часто вони не приділяють цьому уваги. Однак, незважаючи на безпечний вигляд, укуси можуть викликати неприємності для багатьох. У медицині це відомо як “куліцідоз” – алергічна реакція на укус комара.
Комарі вводять у наш організм речовини, на які імунна система реагує. Зазвичай зовнішня реакція на укус включає зачервоніння, легке опухання та непереносимий свербіж. У більшості випадків ці симптоми зникають самі по собі через кілька днів, що свідчить про слабку алергічну реакцію. Існують різноманітні медичні засоби, які можна застосовувати на місці укусу для полегшення свербіжу та зменшення місцевої реакції.
Проте у деяких людей може розвинутися більш сильна алергічна реакція на укус комара, і звичайні засоби не завжди допомагають. Хоча укуси ос чи бджіл можуть бути більш небезпечними, алергія на укуси комарів також може призвести до анафілактичного шоку.
Сильна місцева алергічна реакція може виявлятися у великої папули, подібної до припухлості від укусу бджоли, і супроводжуватися інтенсивним свербіжем. Іноді може утворитися велике припухле місце у вигляді червоної висипки, що зберігається до 24 годин чи більше. У дітей такі реакції спостерігаються частіше, але із віком імунітет поліпшується, і укуси комарів стають менш проблематичними.
У випадках, коли виникає сильний набряк, особливо на обличчі та шиї, та ускладнене дихання, може знадобитися внутрішнє застосування антигістамінних препаратів і консультація з лікарем.
Загалом, укуси комарів зазвичай не є серйозною загрозою для здоров’я, але у випадках сильних алергічних реакцій важливо вживати заходи для полегшення симптомів та вчасно шукати медичну допомогу.
Гнатостомоз – це зооноз, антропургічний біогельмінтоз з групи нематодозів, який передається фекально-оральним шляхом. Хвороба характеризується поліморфним і різноманітним клінічним проявом.
На сьогодні відомо близько 1000 випадків гнатостомозу у людини, основні призначені місця захворювання – Таїланд, Індія, Індонезія, М’янма, Малайзія, Філіппіни, Японія, Китай, Бангладеш та Ізраїль. Хвороба є ендемічною для прибережних територій, незалежно від соціальної групи населення.
Заразником гнатостомозу є нематода Gnathostoma spinigerum, паразит травного тракту хребетних. Після розвитку в воді та заковтання циклопами личинки потрапляють до риб, жаб, птахів, у яких утворюють цисти.
Інфекція людини відбувається при вживанні незнезаражених води та м’яса риб, жаб або птахів. Існує можливість зараження через шкіру.
Патогенез гнатостомозу пов’язаний зі сприйнятливістю людини до зараження та локалізацією личинок в організмі, зокрема в печінці, підшкірній клітковині та інших тканинах. Клінічні прояви різноманітні і залежать від локалізації паразита, такі як повзучі висипки, підшкірні вузли, мігруючі набряки та абсцеси.
Симптоми гнатостомозу пов’язані із міграцією личинок у різні частини тіла, такі як біль, кашель, гематурія, що супроводжуються лихоманкою і еозинофілією. Шкірні прояви включають болючі та сверблячі мігруючі набряки, особливо часті у дистальних відділах кінцівок та повіках.
Діагностика гнатостомозу базується на виявленні мігруючих набряків на тлі вираженої еозинофілії в поєднанні з епідеміологічним анамнезом. Проте ураження очей і ЦНС може виникати без попередніх шкірних проявів.
Лікування гнатостомозу найкраще здійснюється хірургічним видаленням паразита, хоча це рідко застосовується. При ураженні ЦНС рекомендується симптоматичне лікування, яке включає глюкокортикоїди.
У несприятливих районах важливо вживання тільки кип’яченої води та термічна обробка їжі. Наразі відсутні імунопрофілактичні заходи.
Здоров’я завжди на першому місці. Якщо ви потребуєте допомоги, не соромтеся звертатися в Центр Сімейної Медицини. Ви отримаєте професійну допомогу та персоналізований підхід до вашого лікування, спрямований на досягнення оптимального стану здоров’я.
Історія цукрового діабету нараховує більше трьохсот років, і за цей час значно просунулися як діагностика, так і лікування цієї захворюваності.
Сам термін “діабет” походить з грецької мови і буквально означає “той, що втрачає цукор”. Це відноситься до втрати цукру з сечею, яка є однією з ключових ознак цього захворювання. Ще до нашої ери видатний лікар Аретаїус описав діабет як “загадкову хворобу”, що демонструє складність і непрозорість патології навіть у давні часи.
У XVII столітті було виявлено солодкий присмак сечі у хворих на діабет, що слугувало основою для діагностики. В 1889 році вчені виявили “острівці Лангерганса” – особливі кластери клітин у підшлунковій залозі, що стали ключовим елементом в подальшому розумінні цукрового діабету. У 1921 році Бантінг і Бест вперше виокремили інсулін з тканини підшлункової залози, що відкрило нову еру в лікуванні цього захворювання.
Згодом, в 1960 році була розкрита хімічна структура людського інсуліну, а в 1976 році здійснено його синтез за допомогою генної інженерії. Це відкриття значно полегшило доступ до лікування для пацієнтів з цукровим діабетом.
У теперішньому часі інсулін залишається основним лікувальним засобом для пацієнтів з цукровим діабетом. Його введення допомагає регулювати рівень цукру в крові і підтримувати нормальний обмін речовин в організмі.
Симптоми цукрового діабету різні для двох його типів. Спостереження за частотою сечовиділення, втратою ваги, високим рівнем цукру в крові, втомлюваністю та іншими ознаками допомагають вченим та лікарям діагностувати захворювання.
Для встановлення діагнозу “цукровий діабет” важливо визначити рівень цукру в крові та сечі. Тест з вживанням глюкози дозволяє визначити, чи правильно організм обробляє цей вуглевод, і встановити наявність діабету.
Зараз інсулін, зокрема штучно синтезований людський інсулін, є ключовим лікувальним засобом для управління цукровим діабетом. Ці та інші досягнення в медицині дозволяють пацієнтам з цукровим діабетом вести активне та здорове життя.
Цукровий діабет виникає тоді, коли підшлункова залоза не може виробити достатню кількість інсуліну або виробляє інсулін низької якості. Наразі не існує однозначних відповідей на питання про причини цієї недуги, проте існують гіпотези, кожна з яких має різний рівень довірчості. Деякі вчені вважають, що діабет може мати вірусний початок, інші вбачають його у генетичних дефектах. Однак важливо підкреслити, що цукровий діабет не передається від людини до людини, як, наприклад, грип чи туберкульоз.
Діабет першого типу може виникнути через зменшення вироблення інсуліну або його повне припинення внаслідок загибелі бета-клітин, спричиненої різними чинниками, такими як аутоімунний процес. Зазвичай цей тип діабету вражає людей до 40 років. Діабет другого типу, який поширений в чотири рази частіше, виникає, коли бета-клітини спочатку виробляють достатню кількість інсуліну, але його активність знижена через надмірність жирової тканини, рецептори якої стають менш чутливими до інсуліну. З часом може відбутися зменшення утворення інсуліну, і цей тип діабету частіше розвивається у людей старше 50 років.
На першому місці серед факторів ризику слід вказати спадкову схильність. Ризик захворювання на цукровий діабет збільшується, якщо у сім’ї є випадки цієї хвороби. Різні джерела наводять різні відсотки, але загалом вважається, що успадковування діабету першого типу становить 3-7% по лінії матері та 10% по лінії батька. Для діабету другого типу вірогідність успадковування складає близько 80%, а якщо обидва батьки мають цей діагноз, вона може наближатися до 100%.
Існує розбіжність у вірогідності захворювання діабетом першого і другого типів залежно від джерела. Загалом, якщо батько чи мати мають діабет, вірогідність захворювання становить приблизно 30%, а якщо обоє батьки хворіють, ця вірогідність може досягати 60%.
Хоча даних немає в абсолютно достовірному обсязі, важливо розуміти, що спадкова схильність грає важливу роль у розвитку цукрового діабету. Передбаченням ризику захворювання може бути корисно при вступі в шлюб та плануванні сім’ї.
Другою за значущістю причиною діабету є ожиріння. Цей фактор можна успішно контролювати, якщо особа свідомо веде боротьбу з надмірною вагою.
Третя причина пов’язана з хворобами, що призводять до ураження бета-клітин, такими як панкреатит, рак підшлункової залози та захворювання інших залоз внутрішньої секреції. Травми також можуть бути провокуючим чинником у розвитку цього стану.
Четвертою причиною є різноманітні вірусні інфекції, такі як краснуха, вітряна віспа, епідемічний гепатит та інші, які можуть викликати діабет як спусковий механізм.
На п’ятому місці серед факторів ризику – нервовий стрес, особливо для тих, хто має спадкову схильність або надмірну вагу.
Шоста причина пов’язана із віком. Із збільшенням віку зростає ймовірність захворювання цукровим діабетом, проте спадкова схильність при цьому може втратити свою вирішальну роль.
Важливо пам’ятати, що поєднання цих факторів ризику може значно збільшити ймовірність захворювання цукровим діабетом.
Багато людей припускають, інтуїтивно виходячи з назви хвороби, що основну причину розвитку цукрового діабету можна знайти у харчуванні, та вважають, що діабетом часто хворіють ті, хто веде неослабну любов до цукру, додаючи його у чай, супроводжуючи цей ритуал цукерками та тістечками. У цьому міститься певна частка правди, оскільки людина із такими харчовими звичками непомітно для себе може набрати зайву вагу. Відомо, що ожиріння є провокуючим чинником для розвитку діабету, і це добре доведено. Також слід пам’ятати, що кількість людей, хворих на цукровий діабет, зростає, і цю хворобу часто називають хворобою цивілізації, оскільки вона пов’язана з вживанням “цивілізованої” їжі, багатої легкозасвоюваними вуглеводами.
Отже, схоже, що діабет має кілька причин, і в кожному конкретному випадку це може бути одна з них. У деяких випадках гормональні порушення або ураження підшлункової залози, спричинені вживанням певних лікарських препаратів чи тривалим зловживанням алкоголем, можуть призвести до розвитку діабету. Є гіпотеза, що діабет першого типу може виникнути внаслідок вірусного ураження бета-клітин підшлункової залози, що виробляє інсулін. У відповідь імунна система виробляє антитіла, відомі як інсульти.
Навіть при точно визначених причинах не можна говорити про абсолютний характер цих факторів. Наприклад, кожні 20% надмірної ваги можуть збільшити ризик захворювання діабетом другого типу. Проте не всі люди з ожирінням або іншими факторами ризику обов’язково захворіють на цукровий діабет.
Багато аспектів залишаються невизначеними. Відомо, що інсулінорезистентність, стан, коли тканини не реагують на інсулін, залежить від кількості рецепторів на поверхні клітин. Рецептори діють як “замки”, які відкриваються ключем – інсуліном, дозволяючи глюкозі та амінокислотам потрапити в клітину. У людей з діабетом другого типу або їх менше, або вони працюють менш ефективно.
Незважаючи на те, що учені ще не визначили точних причин виникнення діабету, їх спостереження за частотою поширення хвороби в різних групах населення мають важливе значення. Групи ризику вже зараз дозволяють орієнтувати людей і попереджати їх від необачного ставлення до власного здоров’я. Люди із підвищеною спадковістю або іншими факторами ризику повинні бути особливо уважними. Особливо важливо слідкувати за своїм станом в холодний період року, коли захворюваність діабетом найвища. Також важливо враховувати, що симптоми діабету можуть бути сплутані з ознаками інших захворювань, зокрема вірусних інфекцій, що ускладнює точну діагностику.
Історія цукрового діабету налічує понад триста років, починаючи від часів, коли була відкрита ця захворювання, яке тепер називається цукровим діабетом.
Термін “діабет” у перекладі з грецької мови означає “закінчення”, і тому вираз “цукровий діабет” буквально означає “той, що втрачає цукор”. Це відображає основну ознаку захворювання – втрату цукру з сечею. Ще до нашої ери лікар Аретаїус писав: “Діабет – загадкова хвороба”, і цей вислів залишається актуальним і сьогодні, оскільки причини діабету та його ускладнення залишаються невизначеними.
У XVII столітті виявили солодкий присмак сечі у хворих на діабет, і це стало ключовим моментом у діагностиці хвороби. У 1889 році при мікроскопічному дослідженні підшлункової залози були виявлені “острівці Лангерганса”, скупчення клітин, які були названі на честь вченого, що їх відкрив. Однак їх значення для організму залишалося невідомим. У 1921 році Бантінг та Бест вперше отримали інсулін з тканини підшлункової залози і успішно лікували цукровий діабет у собак. У 1960 році була встановлена хімічна структура інсуліну людини, а в 1979 році застосовано генно-інженерні методи для синтезу людського інсуліну.
З тих пір інсулін використовується для успішного лікування цукрового діабету. Інсулін регулює вміст цукру в крові, сприяючи перетворенню зайвого цукру в глікоген. При нестачі інсуліну кількість цукру в крові збільшується, і він видаляється з сечею. Інсулін вводять підшкірно, оскільки травні соки руйнують його.
У ряді випадків цукровий діабет може проявлятися без виражених симптомів протягом певного часу. Характер ознак цукрового діабету відрізняється між діабетом I і діабетом II, а іноді може і не виявлятися, і хворобу можна виявити, наприклад, під час огляду очного дна у окуліста. Проте існує низка симптомів, що є характерними для обох типів цукрового діабету. Загостреність цих симптомів залежить від рівня зниження секреції інсуліну, тривалості хвороби і індивідуальних особливостей пацієнта:
Для цукрового діабету I типу характерне швидке погіршення самопочуття, і симптоми зневоднення організму проявляються більш яскраво. Такі пацієнти потребують термінового призначення препаратів інсуліну. Без належного лікування можливий розвиток стану, що загрожує життю – діабетична кетоацидоз. Це стан виникає через нестачу інсуліну в крові, ускладнення проникнення глюкози в клітини та, відповідно, дефіцит енергії. Організм починає використовувати запаси енергії з жирових депо, що може призводити до вивільнення токсичних кетонів. Такий стан вимагає негайного лікування.
Для діагностики цукрового діабету важливо визначити два показники:
Підвищення рівня цукру в крові більше 120 мг% натщесерце свідчить про розвиток цукрового діабету. У нормі цукор в сечі не визначається, але при рівні цукру в крові більше 160-180 мг%, нирковий фільтр може почати виділяти глюкозу в сечу. Тест з використанням глюкози дозволяє отримати більш точні результати. Якщо рівень цукру в крові нижче 120 мг% натщесерце та менше 140 мг% через 2 години після прийому глюкози, то тест вважається негативним. У випадках, коли рівень цукру перевищує вказані межі, можна підтвердити наявність цукрового діабету.
Багато людей вважають, що основна причина діабету полягає в харчуванні, а ті, хто хворіє на цю недугу, є ласунами, які додають надмірну кількість цукру до чаю та споживають цукерки та тістечка. Хоча це має певну долю істини, оскільки такий спосіб харчування може призвести до надмірної ваги, яка, в свою чергу, є фактором ризику для розвитку діабету, необхідно враховувати інші аспекти цієї хвороби. Загальна тенденція до зростання випадків діабету підтверджує його пов’язаність із способом життя цивілізації та харчуванням, що багатим на легкозасвоювані вуглеводи.
Діабет має багато причин, і кожен випадок може мати свої власні фактори. Гормональні порушення, ураження підшлункової залози після прийому певних лікарських препаратів або тривалого вживання алкоголю, а також вірусні ураження бета-клітин підшлункової залози можуть призвести до розвитку діабету. Інсулінорезистентність, тобто стан, коли тканини не реагують на інсулін, також може виникнути через недостатню кількість рецепторів на поверхні клітин, які взаємодіють із цим гормоном.
Навіть якщо існують певні чіткі причини, вони не мають абсолютного характеру. Наприклад, ризик захворювання діабетом другого типу збільшується на 20% з кожним 20% надмірної ваги. Проте не кожна ожиріла людина автоматично хворіє на діабет. Науковці ще не повністю розуміють всі аспекти цієї хвороби. Так, інсулінорезистентність залежить від кількості рецепторів, але точні механізми їхньої роботи не повністю з’ясовані.
Незважаючи на невизначеність деяких аспектів, важливо враховувати групи ризику та проявляти обережність. До групи ризику можуть входити ті, у кого є спадкова схильність, проблеми з вагою, часті вірусні інфекції або інші фактори. Збереження оптимального стану здоров’я може бути досягнуте шляхом уникнення стресу, раціонального харчування та фізичної активності. Важливо бути пильним у періоди, коли ризик захворювання діабетом збільшується, і дотримуватися здорового способу життя для попередження цієї хвороби.
